26.12.2023 Узагальнення вивченого про поетів шістдесятників Шістдесятники – це молоде покоління митців шістдесятих років двадцятого століття, сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму (1956 року відбувся ХХ з’їзд КПРС – Комуністичної партії Радянського Союзу, – що засудив культ особи Сталіна й узяв курс на десталінізацію). Поети : Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Валерій Шевчук. Малярі та графіки : Опанас Заливаха, Алла Горська, Галина Севрук. Кіномитці й театральні діячі : Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Лесь Танюк, Леонід Осика. Публіцисти, критики й правозахисники : В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська й інші. Характерні риси шістдесятництва: критика інакшістю, тобто заперечення соцреалізму власно
Публікації
Показано дописи з грудень, 2023
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
25.12.2023 Узагальнення вивченого про поетів шістдесятників Шістдесятники – це молоде покоління митців шістдесятих років двадцятого століття, сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму (1956 року відбувся ХХ з’їзд КПРС – Комуністичної партії Радянського Союзу, – що засудив культ особи Сталіна й узяв курс на десталінізацію). Поети : Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Валерій Шевчук. Малярі та графіки : Опанас Заливаха, Алла Горська, Галина Севрук. Кіномитці й театральні діячі : Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Лесь Танюк, Леонід Осика. Публіцисти, критики й правозахисники : В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська й інші. Характерні риси шістдесятництва: критика інакшістю, тобто заперечення соцреалізм
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
22.12.2023р. Мк 21 1/9 Дієслівні форми на -но, -то Теорія: Безособові форми на - но, -то (варіанти назви: безособові дієслівні форми на -но, -то, дієслівні форми на -но, -то, присудкові форми на -но, -то ) — це незмінювані форми дієслова, що називають дію , виконану невідомою або неназваною особою. Приклад: Кімнату пофарбовано в білий колір. Інформацію розповсюджено в ЗМІ. Малюнок виконано олівцем. Ці форми в односкладних безособових реченнях виступають у ролі головного члена у формі присудка : Я збагнула, що забуття не суджено мені (Леся Українка). У таких реченнях немає вказівки на виконавця , а зосереджено увагу на результаті дії . Безособові форми на - но, -то творяться від пасивних дієприкметників на -н (ий), -т (ий) за допомогою суфікса - о : зірваний → зірвано, прочитаний → прочитано, забутий → забуто. Безособові дієслівні форми на - но, -то вжива