Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 11.01.2021 по 24.01.2021

14 січня 2021

Група Мк 18 1/9 українська література

Тема. «Шістдесятництво». Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці…»

1. Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html

ст. 188 – 193, скласти літературний паспорт твору, аналіз поезії. Визначити символіку образів поезій.

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Василь Симоненко увійшов в українську літературу як видатний борець за державний і культурний суверенітет України, прагнув пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.
Протягом свого короткого життя Василь Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю.

Вид лірики: громадянська, патріотична.
Жанр: ліричний вірш.
Ідея: показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.
Тема: звеличення рідної землі, її історії.
Віршований розмір: шестистопний ямб
У творі використано перехресне римування: зіниці — блискавиці, рань — повстань.

Провідний мотив: поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про її майбутнє.
Композиція твору. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління.
Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.

Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі зримо присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.

Художні засоби:

епітети — «червоні блискавиці», «мама, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні, занадто кучі та малі», «зіниці, голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;
метафори — «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать америки й росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи»
порівняння — «зіниці, голубі, тривожні, ніби рань»;
звертання — «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «мене»;
гіпербола — «битви споконвічний грюк» — створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;
риторичне питання — «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» — цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;
риторичні оклики — «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» — роблять вірш емоційним, наближають автора до читача;
літота — «Я проллюся крапелькою крові» — змальовує думку про те, що кожен із нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.

У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко гордо й відверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього. Поет готовий до боротьби з ворогами.

2. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=KdUVoj0W1Xw

https://www.youtube.com/watch?v=howkOP46Pwg

https://www.youtube.com/watch?v=7GMS2GejAZE

https://www.youtube.com/watch?v=0Chru3ccqII

3. Виконати тест

Код доступу 6350056

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Гз 20 1/9 стилістика

Тема. Стилістичні засоби словотвору. Засоби словотвору, використання їх у різних стилях мови

1. Опрацювати матеріал

Стилістичні засоби словотвору

Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — дідуган; білий — біліший — пребілий — біленький — білесенький — біловастий — білявий — найбіліший.

Функції словотвірних засобів мовних одиниць практично реалізуються у мовленні всіх носіїв конкретної мови, отже, і тих, хто не обізнаний з мовознавчою теорією, а в її межах і з теорією словотвору.

Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне слово в похідне. Індивідуальність, своєрідність афіксного оформлення слів залежить від їх частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою неповторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси -анн-, -енн-, інн- належать до суфіксів віддієслівних іменників (кохання, бажання, зіставлення, горіння). Такі іменники, будучи семантично спорідненими із «близькозвучними дієсловами (кохати, бажати, зіставляти, горіти), характерні здебільшого (крім кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно- ділового й наукового, позначають опредмечену дію і належать до продуктивних мовних одиниць.

Слова із суфіксами здрібнілості-пестливості та згрубілості-збільшеності частіше вживаються в розмовному і художньому стилях (рівнесенький, теплісінький; лапищі, хижачка).

Емоційно насиченими є і слова, утворені без суфіксів (вись, блакить).

Найголовніша роль у стилістичному забарвленні слів належить префіксам і суфіксам, проте стилістичні можливості префіксів поступаються перед суфіксами. Ці афікси впливають на значення новоутвореного слова, а також використовуються в мовленні для надання слову певного стилістично-емоційного оцінного забарвлення. Стилістичні можливості словотвору виявляються у зіставленні слів одного кореня й одного значення, але різного словотворчого оформлення. Наприклад: мати – матінка, матуся, матусенька; синь – синява; зелений – зелененький, зеленуватий; їсти – їстоньки; далеко – далеченько, далекувато, далеко-далеко; добрий – добренький, добрий-предобрий.

Префікси роблять слова стилістично виразними. Слова, утворені за допомогою префіксів, використовуються в розмовному і книжних стилях.

Стилістична виразність префіксів залежить від тих значень, яких набувають новоутворені слова. Наприклад: Забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька, та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (нар.тв.). Префікс за-, повторюючись у словах, не тільки вказує на початок дії, а й підсилює їх емоційність. Особливої експресії набувають слова з кількома префіксами. Наприклад: Я їм коня припряг за гичку в стайню. Гаразд мене поповозив востаннє (Лесі Українка). Іноді префікси надають словам відтінків урочистості: Наливає річки до краю, будить пагіння золоте (А.Малишко).

За допомогою префікса не- виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа.

В іменниках на позначення неповного вияву якоїсь властивості вживаються префікси па-, про-: паросток, пагорбок, паморозь, провесна, прозелень.

На позначення великої давності в іменниках і прикметниках вказує префікс пра-: праліс, пращур, прадавній, правічний.

Відтінок урочистості надають застарілі префікси па-, пра-, уз- (узлісся, паморозь, прабатьківщина).

Книжний характер забезпечують запозичені префікси анти-, архі-, екстра-, контр-, псевдо-, ультра- і подібні (антитіла, псевдонародність, контраргументи, ультразвуковий).

Одним з найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля – вільний, вольовий, воліти, вільно. Інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги тощо: кіт – котик, котичок, котусик, котяра, котище, що впливає на їх уживання: безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні – стилістично марковані.

Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси -анн-, -енн-, -от-, -ість-, -ізн-, -ізм-, -ств-, -цтв- та ін. Наприклад: зіставлення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво.

Чимало професійних слів, утворених суфіксами -ник-, -щик-, -чик-, -льник-, -тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичних стилях. Наприклад: наставник, кладовщик, учитель, лісництво.

Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів -альн- (-увальн-, -ювальн-), -арн- )-ярн-), -ичн- (-ічн-, -їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальниф, історичний, хімічний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси -ист-, -уват-, -атист- та ін..: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий.

У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на -ння, -ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття.

Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.

Для позначення позитивного ставлення до предмета і, як правило, здрібнілості використовують суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників ч.р. –ок, -ик, -ель, -ечек, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбочок, вершечок, кошичок;

б) для іменнників ж.р. –к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донечка, сестричка;

в) для іменників с.р. –к(о), -ц(е), -ечк(о): личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словечко,і ч.р.: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси –онук-, еньк-: соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси –усь, -ус, -унь, -ун: дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для надання відтінку пестливості в прикметниках використовуються суфікси –еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, юсіньк-: гарненький, біленький, малесенький, чистесенький, білісінький, тонюсінький.

У дитячій мові дієслова можуть діставати суфікси пестливості –к-, -оньк-, -очк-: спатки, спатоньки, спаточки, їстоньки, питоньки.

Пестливі імена творяться, як правило:

а) скороченням імені: Аля(від Аліса, Аліна, Алевтина, Алла, Альбіна), Леся (від Лариса, Олександра, Олена), Вітя (від Віталій, Віктор), Льоня ((від Левко, Леонід, Леонтій, Олексій);

в) за допомогою суфіксів: Надюня, Надюся, Надюша, Надієчко, Надюсенько; зокрема й суфікса -к-: Степанко, Іванко, Сашко, Марійко, Надійко, Оксанко.

Для позначення негативного ставлення до предмета і, як правило, збільшеності найчастіше використовуються суфікси –ищ-, -иськ-: вітрище, морозище, бабище, хлопчисько, дідисько, вітрисько; рідше з цією метою вживаються суфікси –ак-, -ук-, -уг-, -ур-: злодіяка, розбишака, зміюка, злюка, катюга, хапуга, босяцюра.

Прикметникам відтінку згрубілості надають суфікси -ези-, -елези-, -ущ-: старезний, грубезний, товстелезний, злющий, поганючий.

2. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=CVYm-0Tjg-Y

https://www.youtube.com/watch?v=2Hnn0ZFhoW0

https://www.youtube.com/watch?v=TwXcLCew35Q

https://www.youtube.com/watch?v=gAzWZ0NMAzc

3. Тест

Код доступу 9129613

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 19 1/9 українська мова

Тема. Дієслово, дієслівні форми.

1. Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

& 11. ст.46 – 50. Виконати Вправу 103 письмово.

Форми дієслова

Друзі, продовжуємо детально розглядати дієслово. Сьогодні зупинимося на дієслівних формах. Вони є серед завдань ЗНО. До того ж, про п’ять основних форм дієслова треба знати всім, хто не хоче допускати помилок у правописі та мовленні.

Дієслово – самостійна частина мови, яка називає дію або стан предмета і відповідає на запитання що робити? що зробити?

Дієслівні форми

Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має п’ять форм:

1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова:

називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число;
відповідає на запитання що робити? що зробити?
має інфінітивний суфікс -ти (-ть), який не входить до основи.

2. Особові форми, їх краще назвати способовими, бо тут ідеться про способи (дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного способу, про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу та у наказовому способі і про родові форми у минулому часі й умовному способі.

Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.

Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники.
1-а особа — я, ми
2-а особа — ти, ви
3-а особа — він, вона, воно, вони
Наприклад: ходжу (я) – 1-а особа однини.

3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.

Такі дієслова:

називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи);
не поєднуються з підметом;
мають тільки одну форму, не змінюються.

Безособові дієслова можуть означати:
1) явища природи (світає, розвидняється, смеркає, підмерзає, замело, занесло, хурделить, вечоріє, задощило);
2) фізичний або психічний стан людини (нудить, морозить, гнітить, кортить, не віриться, бачиться, примарилось, не сидиться, не хочеться);
3) випадковість (щастить, повезло, не везе, таланить, удалося);
4) буттєвість (минулося, не стало, було, не було, немає).
Безособові дієслова виступають головним членом у односкладних реченнях, і такі речення називаються безособовими: Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться (Нар. творчість); Краю плавням не було (М. Коцюбинський); Пахло полином. І тишею, спокоєм віяло звідусіль (А. Головко).

Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях:

Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито.
Ой убито-вбито, затягнено в жито,
Червоною китайкою личенько покрито (Нар. пісня).
Уже мене пошарпано, всі квітоньки загарбано,
Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка)

4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.

5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма: