План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 11.01.2021 по 24.01.2021

18 січня 2021

Група К 19 1/9 Стилістика

Тема. Синтаксичні стилістичні фігури

1. Опрацювати

Стилістичні фігури у мові літературного твору

Важливим засобом мовленнєвого оформлення літературного твору є його синтаксис – поетичний синтаксис. Поетичний синтаксис враховує таку будову речень і словосполучень, яка впливає на характер інтонацій, темп і паузи при читанні, на зміст і емоційність.

У першу чергу до сфери поетичного синтаксису відносять так звані «стилістичні фігури». Стилістичні фігури – особливі словесні конструкції, що відхиляються від певних синтаксичних норм і дають оригінальну форму для образного представлення художнього матеріалу. Слово у стилістичній фігурі, на відміну від тропа, не обов’язково виступає у переносному значенні.

Інверсія

Інверсія – стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним.

При прямому порядку слів група підмета, як правило, стоїть перед групою присудка; узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене означення – після; додаток стоїть після слова, якого стосується; обставини, залежно від значення та способу вираження, можуть стояти перед словом, з яким пов’язуються, і після нього. Якщо такий порядок розташування членів речення змінюється, він стає інверсованим. Ось приклад із поезії В.Стуса:

Гойдається вечора зламана віть,

Мов костур сліпого, що тичеться в простір

осінньої невіді.

Нормативно-логічному порядку розгортання думки тут мала б відповідати інша послідовність слів, а саме: Зламана віть вечора гойдається, мов костур сліпого, що тичеться в простір осінньої невіді.

Подібним чином „порушений” логіко-граматичний порядок розташування другорядних членів речення у наступних прикладах:

Зелена гілка в лузі на вербі

від доторку твого зів’яне

(Д.Павличко)

замість: Зелена гілка в лузі на вербі зів’яне від твого доторку.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання

(В.Сосюра)

замість: Ніхто не кохав так. Подібне кохання приходить через тисячі літ.

Інверсія взагалі індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення. До того ж, інверсований порядок членів речення виділяє окремі, найвагоміші у певному контексті слова. Адже інверсоване слово, за рахунок того, що потрапляє в незвичну для нього синтаксичну позицію, мимоволі привертає й затримує на собі більше уваги.

Особливо яскраво ця функція інверсії проявляє себе у випадку, коли інверсоване слово не просто змінює свою узвичаєну синтаксичну позицію, але при цьому ще й відділяється від члена речення, якому воно підпорядковане, іншими словами: Хвилі байдуже бігли на берег – не наздоганяли, не підгонили одна одну, тихі й покірні, зморено засипали на теплім піску (Ю.Мушкетик), замість: Тихі й покірні хвилі байдуже бігли на берег – не наздоганяли, не підганяли одна одну, зморено засинали на теплім піску.

Асиндетон

Асиндетон (або безсполучниковість) – це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв’язують окремі слова й частини фраз: Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла (І.Нечуй-Левицький). Асиндетон посилює виразність мовлення, надає викладові динамічності, стислості, насиченості, служить для логічного виділення слів, між якими пропускаються сполучники:

Пружнаста віхола – прудка підпора крилам.

Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка.

Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття.

(М.Бажан)

Плеоназм

Плеоназм – стилістична фігура, що ґрунтується на повторі близькозначних слів: ждати-чекати, пам’ятай-не забувай, тишком-нишком. Плеонастичний повтор невмотивований логічно і вживається для стилістичного увиразнення мовлення. Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості: слава козацькая не вмре не поляже; словами говорить-промовляє; легінь думає-гадає, часто є засобом фольклорної стилізації.

Використовується плеоназм і в літературних творах: Ось ранок, ясний та погожий ранок короткої ночі. Зірки кудись зникли-пурнули у синю безодню блакитного неба; край його горить-палає рожевим вогнем; червонуваті хвилі ясного світу миготять серед темноти... (Панас Мирний).

Тавтологія

Тавтологія – стилістична фігура, що ґрунтується на повторі однокореневих слів: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща. Як і плеоназм, тавтологія невмотивована логічно і вводиться в текст зі стилістичних міркувань. Найтиповішим для цієї фігури є уживання в народнопоетичній творчості, зустрічається вона також у літературних творах:

Прощаннячко, прощай. Ця місячна соната.

Прощаннячко, прости... Який скорботний сніг.

Прощаннячко... Щока... Щока. І краплі м’яти.

І сіра пелена на перламутрі сліз...

(С.Сапеляк).

По освітлених кухнях виборні сидять товариства

І за кавою власну виборність доводять собі…

(О.Забужко)

Ти – печаль моя неодпечалена,

В небеса верховіттям навістрена.

(Г.Чубай)

Повтор

Повтор – стилістична фігура, що полягає у повторенні однакових слів або форм слів у певній синтаксичній одиниці:

Прокидалися, дивились

З-під густих, печальних вій.

Хто сказав? – чи то почулось? –

Воля! Воля! – Боже мій...

(П.Тичина)

Повтор може бути підсилювальним – коли слово повторюється у супроводі інших слів:

Горять, горять свободою

Вчорашнії раби... (П.Тичина)

Градація

Градація – стилістична фігура, яка ґрунтується на розташуванні слів або висловів за наростанням чи спаданням їхніх семантичних і (або) емоційно-експресивних якостей.

Градація, що веде до наростання смислової, емоційної ознаки, називається висхідною:

Кометонько, ладо, втяла косу,

Продала Саваофу, щоб здовшив нам ночі –

Таких смолооких на страшний суд,

Орлиць синьоперих таких – не хочу,

А прагну, а криком таких кричу,

Стогоном стогну орлиць...

(І.Драч)

Градація, що веде до спадання ознаки, називається спадною:

А сосни що ж?.. Гудуть.

Шумлять собі, мов сотні веретен...

І шепчуть...

(І.Римарук)

Градація, окрім просторових параметрів, може охоплювати часові, психічні параметри (наростання чи згасання інтенсивності почуття).

Досить часто і у віршованих, і у прозових текстах парономазія використовується як засіб створення комічного: Життя – це пастка, і життя – це пустка; Політика – як танці паралітика; І графин з горілкою – графиня.

Антитеза

Антитеза – стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом: Думав, доля зустрінеться – спіткалося горе (Т.Шевченко).

Антитеза часто зустрічається в прислів’ях, приказках, афоризмах: „Ситий голодного не розуміє”. Антитеза використовується часто для іронічної або сатиричної характеристики предметів:

Всякий, хто вище, то нижчого гне, -

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться під ним, як дуга.

(І.Котляревський)

Оксиморон

Оксиморон (оксюморон) – стилістична фігура, що полягає в об’єднанні протилежних за змістом або несумісних понять, які спільно дають нове уявлення. Оксиморон створює ефект смислового парадоксу: довго тягтиметься мить (Є.Плужник), холодний окріп нарзану (М.Лермонтов).

Оксиморон є дуже виразним стилістичним прийомом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характеризує складність, внутрішню суперечність описуваного предмета або явища:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

(Леся Українка)

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,

Коли рида од щастя соловей...

(В.Сосюра)

Я вмію заварювати маленьку чашку турецької кави – міцної й гіркої, як гірка солодкість життя.

Художник Сев – мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився (Ю.Яновський).

Риторичне звертання

Риторичне звертання – стилістична фігура, що являє собою звертання, яке не має на меті контакту з особою, предметом, явищем, до яких звертаються, служить лише для того, щоб привернути увагу читача, слухача й висловити ставлення мовця:

Україно моя! Чисті хвилі ланів,

Променисті міста, голубінь легкокрила!

Україно! Сьогодні звірів-ворогів

Ти грудьми вогняними зустріла.

(М.Рильський)

Риторичне запитання

Риторичне запитання – стилістична фігура, що являє собою запитання, яке не потребує відповіді; його мета – афористичне узагальнення загальновідомої або очевидної думки:

Кати знущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

Ляжеш, Боже утомлений?

(Т.Шевченко)

Запитання і відповідь

Запитання і відповідь – стилістична фігура, яка використовується для особливого привертання уваги до певного поняття, проблеми тощо:

Отже, чи може бути правдиве розуміння геройства без звичайної цивільної відваги? Ні, тисячу разів ні (О.Теліга).

Риторичний оклик

Риторичний оклик – стилістична фігура, що являє собою вислів, який має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного:

О, що за туга розум мій опала!

Яка крізь серце потекла Каяла,

Що за чуття на серце налягло!

(М.Зеров)

Низка стилістичних фігур використовується переважно у віршованих текстах.

Анафора

Анафора – стилістична фігура, яка утворюється повтором однакових звуків, слів або словосполучень на початку рядків, строф, речень чи цілих абзаців (у прозі). Розрізняють анафори звукову, лексичну, строфічну.

Звукова анафора:

Хтось ударив по серцю моїм –

І забилося серце в вогні золотім.

І посипались іскри мені,

І в дзвінкі обернулись пісні

(О.Олесь)

Лексична анафора:

Тобі одній, намріяна царівно,

Тобі одній дзвенять мої пісні,

Тобі одній в моєму храмі дивно

Пливуть молитви і горять огні.

(М.Рильський)

Строфічна анафора:

Строфи поезії Б.Олійника „Мати сіяла сон” починаються словосполученням „Мати сіяла” (сон, льон, сніг, хміль). Цією повторюваною метафорою відтворюється невтомна праця матері від колискової пісні і до кінця її життя.

Ще один різновид анафори – строфіко-синтаксична. Зразок її у вірші П.Тичини „Ви знаєте, як липа шелестить?” Ця фраза повторюється з питальною та розповідною інтонацією. Вона стає засобом інтимізації розмови, створення атмосфери довіри.

Найчастіше анафора зустрічається у віршових текстах, рідше в прозаїчних. Прозаїки, як правило, вдаються до лексичної анафори. У повісті „Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка єдинопочаток розділів „Смутний і невеселий” Забрьоха, писар, Халявський), „Смутна і невесела” (Явдоха, Зубиха, Олена) стають своєрідним гумористичним зачином до змісту кожного розділу.

Епіфора

Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень наприкінці віршових рядків, строф, інших суміжних синтаксичних одиниць:

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

(В.Симоненко)

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=cn2WxvhBy9Y

https://www.youtube.com/watch?v=Fq94UL5JcgU&t=25s

https://www.youtube.com/watch?v=PUL867f_6Ko

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 3387382

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 20 1/9 Українська література

Тема. Ольга Кобилянська. Жанрові особливості «Impromtu phantasie».

1. Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html

Ст. 157 – 166 прочитати, аналізувати. Скласти паспорт новели.

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

(1863 — 1942)

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.

У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, "що значить слово "література", припадають на початок 80-х рр. ("Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини", "Доля чи воля?"). Ранні неопубліковані твори Кобилянської ("Гортенза", "Малюнок з народного життя на Буковині", "Видиво", "Людина з народу" та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя.

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894р. однією з ініціаторок створення "Товариства руських жінок на Буковині", Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в брошурі "Дещо про ідею жіночого руху". Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки "середньої верстви", активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них ("Гортенза", "Вона вийшла заміж" та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В "Людині", а ще більше в "Царівні" особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

Продовжуючи проблематику "Людини", повість "Царівна" (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована повість була в газеті "Буковина" (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як "Аристократка" (1896), "Impromptu phantasie", Кобилянська продовжує розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні "Valse melancolique" (1898). Згодом вона повертається до цієї теми в повістях "Ніоба" (1905), "Через кладку", "За ситуаціями" (1913).

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до "Апостола черні".

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. "Щоденники" письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі "Жебрачка" (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством ("Земля").

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах "Банк ру-стикальний", "На полях", "У св. Івана", "Час", "Некультурна".

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської "Земля". "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.." — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі "Про себе саму". Саме це дало підстави Франкові назвати "Землю" твором, який, крім художньої цінності, "матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття".

На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів ("Акорди", "Хрест", "Місяць" та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах "Світ", "Українська хата".

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих творів — повісті "В неділю рано зілля копала", в основі якої — мотив романтичної пісні-балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М. Ста-рицьким у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни.

Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу "Промінь" (1921 — 1923), з львівським місячником "Нові шляхи", з харківським видавництвом "Рух", де протягом 1927 — 1929рр. вийшли її "Твори" в дев'яти томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни ("Юда", "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Назустріч долі" (1917), "Зійшов з розуму" (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці XIX — на початку XX ст. Так, мотиви "Землі" знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні "Вовчиха".

Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр підпадає під певний вплив символізму ("Сниться", "Пресвятая богородице, помилуй нас!"). У романі "Апостол черні" письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901р. вони вийшли окремою книжкою під назвою "Kleinrussische Novellen". Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.

Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський грунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=oKWG-BPwsXU

https://www.youtube.com/watch?v=wEXvA0q0t84

https://www.youtube.com/watch?v=-zq_7PpDecU

https://www.youtube.com/watch?v=V12IFdMFFTI

https://www.youtube.com/watch?v=pSe8Ibypt4s&t=2s

https://www.youtube.com/watch?v=fBA-38mzabs

https://www.youtube.com/watch?v=fMYWN2GiBmU

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 1168549

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Гз 18 1/9 Українська мова

Тема. Стилістична норма

1. Опрацювати

За підручником & 14 ст. 64-68

Виконати вправу 153

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=sHvGKnKTVLg

https://www.youtube.com/watch?v=aGpyQS4PUe4

https://www.youtube.com/watch?v=WSb8FUMjudA

https://vseosvita.ua/library/urok-sintaksicna-norma-skladni-vipadki-sintaksicnogo-uzgodzenna-263134.html

https://sites.google.com/view/11-ukrmova-zno/%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0-2-%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0-%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 9404828

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Гз 18 1/9 Стилістика

Тема. Поняття про однорідні члени речення

1. Опрацювати

Поняття про однорідні члени речення

Однорідні члени в одному плані стосуються того самого слова в реченні, відповідають на те саме питання і вимовляються з інтонацією переліку або протиставлення.

Однорідними можуть бути лише слова одного плану як за смислом, так і за граматичним оформленням.

Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;

б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу. (А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;

в) Наш обов’язок — сумлінно вчитися і допомагати батькам. Але не можна сказати: “...сумлінно вчитися і допомога батькам” — бо іменник і неозначена форма дієслова не поєднуються як однорідні.

Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені одним повнозначним словом) і поширені (виражені групою слів).

Однорідні члени речення поєднуються між собою сурядним зв’язком:

а) без сполучників: Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени. (І. Драч.);

б) за допомогою одиничних сурядних сполучників і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи: 1. І так свіжо і синьо у небі й душі, тільки никнуть квітки посмутнілі. (В. Сосюра.)
2. Вирветься крик чи іржання та й знову у шумі зіллється. (П. Тичина.);

в) за допомогою повторюваних сурядних сполучників і... і, та... та, або… або, чи... чи, то... то, ні... ні (такий сполучник повторюється два або більше разів підряд): І сонце, й¹ день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить. (П. Тичина.);
¹Треба мати на увазі, що і та й — це той самий сполучник, тільки в різному звучанні.

г) за допомогою парних сурядних сполучників не тільки... а й; як... так і; хоч... але; якщо не... то (перша частина такого сполучника ставиться перед першим однорідним членом, друга — перед другим): Мужню силу хоч похилить горе, та не зломить, в підлість не поверне. (І. Франко.)

Якщо в простому реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)

Якщо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними і неоднорідними (важка, чорна хмара і важка чорна хмара).

Означення неоднорідні, якщо вони в різних планах характеризують той самий предмет (безмежний [розмір] золотий[забарвлення] пшеничний [культура] лан);
Однорідні — якщо характеризують предмет в одному плані (наприклад, у позитивному: холодна, чиста, смачна вода.) Однорідні вони й тоді, коли являють собою перелік ознак (сині, червоні, фіолетові смуги).

Однорідні означення звичайно можна замінити одним словом (важка, чорна хмара — гнітюча; сині, червоні, фіолетові смуги — різнобарвні). І вимовляються вони, на відміну від неоднорідних, з інтонацією переліку.
1. Світало. Голубі, сині, фіолетові, рожеві [різнобарвні] пасма снувались над горами. (І. Цюпа.)
2. Знову потекли теплі, лагідні, задумливі [приємні] дні. (В. Козаченко).
3. Кругом хати росли старі велетенські волоські [неоднорідні: у різних планах] горіхи. (І. Нечуй-Левицький.)
4. Вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими [у різних планах] хвилями. (І. Нечуй-Левицький.)

Два означення однорідні, якщо першим стоїть непоширене означення, а другим — поширене (літній, залитий сонцем день). Якщо ж вони стоять навпаки — то неоднорідні (залитий сонцем літній день).
1. Рівний, залитий сонцем [однорідні: непоширене + поширене] степ одразу принишк. (О. Гончар.)
2. На лісових горбках солодко пахли нагріті сонцем стиглі [неоднорідні: поширене + непоширене] суниці. (О. Донченко.)

Означення, які стоять після означуваного слова, звичайно однорідні: Твої очі — як те море супокійне, світляне. (І. Франко.)

Обставини однорідні лише тоді, коли вони являють собою перелік (у парках, садах і лісах; вранці, вдень і ввечері; радісно, весело, із запалом).

Якщо ж обставини по-різному характеризують дію, то вони неоднорідні (вранці у парку радісно). Неоднорідні також обставини, які хоч і відповідають на те саме питання, проте доповнюють одна одну, залежать одна від одної (на галявині в лісі).

Наприклад, у реченні: Шумлять сади над берегами в моєї юності краю (В. Сосюра.) — обставини місця над берегами і в моєї юності краю неоднорідні, бо вони по-різному вказують на те саме місце і від однієї до другої можна поставити питання: над берегами (якими?) в моєї юності краю (остання група слів, крім обставинного, має ще й означальний відтінок).
Так само в реченні: Гострим полиском хвилі спалахують після бурі у місячну ніч (Леся Українка.) — обставини після бурі і у місячну ніч хоч і відповідають на те саме питання коли?, проте не в одному плані стосуються присудка спалахують. Тут можна поставити питання в зворотному порядку: у місячну ніч (яку?) після бурі. А можна слова після бурі розглядати і як додаток: спалахують (після чого?) після бурі (коли?) у місячну ніч.