Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 11.01.2021 по 25.01.2021

25 січня 2021

Група К 19 1/9 Стилістика

Тема. Стилістичні засоби словотвору. Засоби словотвору, використання їх у різних стилях мови

1. Опрацювати матеріал

Стилістичні засоби словотвору

Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — дідуган; білий — біліший — пребілий — біленький — білесенький — біловастий — білявий — найбіліший.

Функції словотвірних засобів мовних одиниць практично реалізуються у мовленні всіх носіїв конкретної мови, отже, і тих, хто не обізнаний з мовознавчою теорією, а в її межах і з теорією словотвору.

Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне слово в похідне. Індивідуальність, своєрідність афіксного оформлення слів залежить від їх частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою неповторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси -анн-, -енн-, інн- належать до суфіксів віддієслівних іменників (кохання, бажання, зіставлення, горіння). Такі іменники, будучи семантично спорідненими із «близькозвучними дієсловами (кохати, бажати, зіставляти, горіти), характерні здебільшого (крім кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно- ділового й наукового, позначають опредмечену дію і належать до продуктивних мовних одиниць.

Слова із суфіксами здрібнілості-пестливості та згрубілості-збільшеності частіше вживаються в розмовному і художньому стилях (рівнесенький, теплісінький; лапищі, хижачка).

Емоційно насиченими є і слова, утворені без суфіксів (вись, блакить).

Найголовніша роль у стилістичному забарвленні слів належить префіксам і суфіксам, проте стилістичні можливості префіксів поступаються перед суфіксами. Ці афікси впливають на значення новоутвореного слова, а також використовуються в мовленні для надання слову певного стилістично-емоційного оцінного забарвлення. Стилістичні можливості словотвору виявляються у зіставленні слів одного кореня й одного значення, але різного словотворчого оформлення. Наприклад: мати – матінка, матуся, матусенька; синь – синява; зелений – зелененький, зеленуватий; їсти – їстоньки; далеко – далеченько, далекувато, далеко-далеко; добрий – добренький, добрий-предобрий.

Префікси роблять слова стилістично виразними. Слова, утворені за допомогою префіксів, використовуються в розмовному і книжних стилях.

Стилістична виразність префіксів залежить від тих значень, яких набувають новоутворені слова. Наприклад: Забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька, та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (нар.тв.). Префікс за-, повторюючись у словах, не тільки вказує на початок дії, а й підсилює їх емоційність. Особливої експресії набувають слова з кількома префіксами. Наприклад: Я їм коня припряг за гичку в стайню. Гаразд мене поповозив востаннє (Лесі Українка). Іноді префікси надають словам відтінків урочистості: Наливає річки до краю, будить пагіння золоте (А.Малишко).

За допомогою префікса не- виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа.

В іменниках на позначення неповного вияву якоїсь властивості вживаються префікси па-, про-: паросток, пагорбок, паморозь, провесна, прозелень.

На позначення великої давності в іменниках і прикметниках вказує префікс пра-: праліс, пращур, прадавній, правічний.

Відтінок урочистості надають застарілі префікси па-, пра-, уз- (узлісся, паморозь, прабатьківщина).

Книжний характер забезпечують запозичені префікси анти-, архі-, екстра-, контр-, псевдо-, ультра- і подібні (антитіла, псевдонародність, контраргументи, ультразвуковий).

Одним з найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля – вільний, вольовий, воліти, вільно. Інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги тощо: кіт – котик, котичок, котусик, котяра, котище, що впливає на їх уживання: безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні – стилістично марковані.

Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси -анн-, -енн-, -от-, -ість-, -ізн-, -ізм-, -ств-, -цтв- та ін. Наприклад: зіставлення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво.

Чимало професійних слів, утворених суфіксами -ник-, -щик-, -чик-, -льник-, -тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичних стилях. Наприклад: наставник, кладовщик, учитель, лісництво.

Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів -альн- (-увальн-, -ювальн-), -арн- )-ярн-), -ичн- (-ічн-, -їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальниф, історичний, хімічний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси -ист-, -уват-, -атист- та ін..: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий.

У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на -ння, -ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття.

Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.

Для позначення позитивного ставлення до предмета і, як правило, здрібнілості використовують суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників ч.р. –ок, -ик, -ель, -ечек, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбочок, вершечок, кошичок;

б) для іменнників ж.р. –к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донечка, сестричка;

в) для іменників с.р. –к(о), -ц(е), -ечк(о): личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словечко,і ч.р.: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси –онук-, еньк-: соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси –усь, -ус, -унь, -ун: дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для надання відтінку пестливості в прикметниках використовуються суфікси –еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, юсіньк-: гарненький, біленький, малесенький, чистесенький, білісінький, тонюсінький.

У дитячій мові дієслова можуть діставати суфікси пестливості –к-, -оньк-, -очк-: спатки, спатоньки, спаточки, їстоньки, питоньки.

Пестливі імена творяться, як правило:

а) скороченням імені: Аля(від Аліса, Аліна, Алевтина, Алла, Альбіна), Леся (від Лариса, Олександра, Олена), Вітя (від Віталій, Віктор), Льоня ((від Левко, Леонід, Леонтій, Олексій);

в) за допомогою суфіксів: Надюня, Надюся, Надюша, Надієчко, Надюсенько; зокрема й суфікса -к-: Степанко, Іванко, Сашко, Марійко, Надійко, Оксанко.

Для позначення негативного ставлення до предмета і, як правило, збільшеності найчастіше використовуються суфікси –ищ-, -иськ-: вітрище, морозище, бабище, хлопчисько, дідисько, вітрисько; рідше з цією метою вживаються суфікси –ак-, -ук-, -уг-, -ур-: злодіяка, розбишака, зміюка, злюка, катюга, хапуга, босяцюра.

Прикметникам відтінку згрубілості надають суфікси -ези-, -елези-, -ущ-: старезний, грубезний, товстелезний, злющий, поганючий.

2. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=CVYm-0Tjg-Y

https://www.youtube.com/watch?v=2Hnn0ZFhoW0

https://www.youtube.com/watch?v=TwXcLCew35Q

https://www.youtube.com/watch?v=gAzWZ0NMAzc

3. Тест

Код доступу 3464027

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 19 1/9 Українська мова

Тема. Синтаксична норма. Складні випадки синтаксичного узгодження

1. Опрацювати

За підручником & 14 ст. 64- 68

Виконати вправу 147

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=KS-QaYERKmw

https://www.youtube.com/watch?v=9qc9hJa-spQ

https://www.youtube.com/watch?v=sHvGKnKTVLg&t=12s

https://www.youtube.com/watch?v=QomQYMxMrTc

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 7801053

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 20 1/9 Українська література

Тема. Ольга Кобилянська «Меланхолійний вальс»

1. Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html

Ст157– 168

Скласти паспорт твору. Характеристика образів.

Аналіз новели “Valse melancolique” Ольги Кобилянської

Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.

Ще донедавна “Valse melancolique” не входила до програми ЗНО з української мови та літератури. Цьогоріч вона вперше стала обов’язковою для вивчення. Ми проаналізували, чим цей твір вирізняється з-поміж інших. Цей матеріал буде корисним для підготовки до тестування.

За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.

Кобилянська перша в українській літературі зобразила типи жінок-інтелігенток, які є аристократками духу, мають високу мету у житті, прагнуть удосконалити свою особистість, убираючи в душу світові культурні надбання. Це жінки європейського типу.

Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.

У творі представлено три артистичні натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.

Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.

Судячи з назви, новела «Valse melancolique», що в перекладі означає «меланхолійний вальс», має бути присвячена «мистецькій» темі. Але музика стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: «Прочиталисьте “Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу.

Сюжет і композиція

Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.

Своє враження про нього Марта передала так:

«Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення».

Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.

Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.

В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.

Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.

Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.

Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.

У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=nEfBUEzXPg4

https://www.youtube.com/watch?v=IM3_mfgFAKE&t=2s

https://www.youtube.com/watch?v=itZxlXyYjEI

https://www.youtube.com/watch?v=zR2EAdAkZT8

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 2011189

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Відповіді надсилайте на електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net або звертайтеся у приват через Viber .