План роботи
з предмета
українська мова та література
зі здобувачами
освіти
на період карантину
з 11.01.2021 по 26.01.2021
26 січня 2021
Група
Мк 18 1/9 українська мова
Тема.
Кома в складному реченні
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
&33 ст. 147 -151
У складносурядному реченні
частини, що мають свої синтаксичні центри, відносно рівноправні. Вони
поєднуються між собою сполучниками сурядності і, та, а, але, проте,
зате, однак, все ж, або, чи (=або), або...або, чи...чи, то...то.
1. На сизих луках скошено траву, і літо буйне
в береги ввійшло. (М. Рильський.)
2. Можна розділити на сто частин яблуко, але
не можна розділити Землю. (І. Жиленко.)
3. Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила.
(Леся Українка.)
У складнопідрядному реченні
одна частина головна (від неї ставиться питання), а друга—підрядна (вона
відповідає на поставлене питання).
Підрядна частина до головної приєднується:
а) сполучниками підрядності що, як, бо, щоб, якщо, якби,
чи, коли б, аби, раз, ніби, наче, немов, ніж, хай, хоч, чим... тим, так що, як
тільки, після того як, для того щоб, з тим щоб, тому що, через те що, завдяки
тому що, в зв’язку з тим що, дарма що, незважаючи на те що;
б) сполучними словами (які є водночас і членами речення) хто,
що, який, чий, котрий, скільки (відносні
займенники), як, наскільки, де, куди, звідки, коли, відколи, доки,
поки, щойно, чому, навіщо (прислівники).
1. Ніколи в бурі не загине, [хто?] хто [підмет] Прометея має дух.
(В. Сосюра.)
2. Той, [хто?] що [підмет] занепав духом,
уже не страждає. (Д. Павличко.)
3. Людині треба, [що?] щоб її робота
залишалася після неї жити. (Ю. Яновський.)
4. Мій час пливе так тихо-тихо, [як?] як [обставина
способу дії] по ставку пливе листок сухий. (Леся
Українка.)
У складному безсполучниковому реченні
частини, що мають свої синтаксичні центри, поєднуються між собою без
сполучників.
1. Ми чорні гори перегорнем, ми вдарим серцем
в мур зажур. (І. Драч.)
2. Настане літо; жовтий цвіт укриє липу
до вершини. (Я. Щоголів.)
3. Трапиться слово зрадливе — геть його,
сину, гони! (Б. Олійник.)
У складній конструкції частини
поєднані впереміш сурядним, підрядним і безсполучниковим зв’язками.
1. Вітер промчав, улігся, і [сурядний зв’язок] надріччя
взялося сивиною: [безсполучниковий зв’язок] підіймався туман.
(Григорій Тютюнник.)
2. Орел ширяв над моєю головою, і [сурядний зв’язок] я
уявив, як [підрядний зв’язок] він придивляється до мене злими
очима. (Р. Іваничук.)
3. Сон літньої ночі колись мені снився, [безсполучниковий
зв’язок] коротка та літняя нічка була, і [сурядний
зв’язок] сон був короткий, — [безсполучниковий зв’язок] він
хутко змінився і зник, як [підрядний зв’язок] на сході зоря
розсвіла. (Леся Українка.)
Кома між частинами складносурядних і складнопідрядних речень
Між частинами складносурядних і
складнопідрядних речень звичайно ставляться коми.
1. Реве Дніпро, й лани широкополі
медами пахнуть, колосом шумлять. (А. Малишко.)
2. Не хочу я, щоб знов пекла мене війна в
журбі. (Григорій Тютюнник.)
3. Добре знати зимою, що знов навесні ти
побачиш обличчя трав, які повмирали під саваном білих
снігів. (Є. Гуцало.)
4. Море невинно голубіє над стінами
скель, і сонце так світить ласкаво, що
аж каміння сміється. (М. Коцюбинський.)
5. Кожен, кому доводилось зробити добре, повинен, мені
здається [вставне речення], переживати радість
якусь особливу, яку ні з якою іншою й порівняти не можна. (О. Гончар.)
Не ставиться кома між двома
частинами складного речення, з’єднаними одиничним сполучником і(й),
та (= і), або, чи (= або), якщо обидві
частини мають спільне слово або спільну частину.
1. А десь біжать залізні коні і пахне
холодом трава. (В. Сосюра.)
2. Тільки невсипуще море бухає десь
здалеку та зорі тремтять в нічній прохолоді.
(М. Коцюбинський.)
3. Коли він торкався смичком до струн скрипки, все
на світі зникало і залишалася тільки музика. (В. Собко.)
4. Дітям здавалось, що вже вечір і що
зараз прийде мама. (С. Васильченко.)
5. Неприємно, коли п’явка впивається в
жижку чи коли гавкають на тебе чужі пси
або гуска сичить коло ніг. (О. Довженко.)
6. Я люблю, коли в листя зелене дерева одягає
весна, [сполучник повторюваний] і під
вітром хитаються клени, і співає в квітках далина.
(В. Сосюра.)
Не ставиться кома між двома
частинами складносурядного речення, з’єднаними одиничним сполучником і
(й), та (=і), або, чи (=або), якщо речення
питальне, спонукальне або окличне.
1. Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський.)
2. Таке розкішне над нами небо і такі ми до
безмежності молоді! (В. Шевчук.)
3. Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться
пісенька дзвінка? (М. Стельмах.)
Якщо підрядна
частина стоїть у постпозиції й приєднується до головної
складеними сполучниками типу через те що, для того щоб, тому що, після
того як, незважаючи на те що, в міру того як, внаслідок того що, так що,
завдяки тому що, з тих пір як, подібно до того як, перед тим як, то
кома ставиться один раз або перед усім складеним сполучником, або в його
середині. Місце коми визначається змістом речення:
Футбольний матч відбудеться, незважаючи на те що періщить рясний
дощ.
Або: Футбольний матч відбудеться незважаючи на те, що періщить
рясний дощ.
Яхта уповільнила хід, перед тим як пристати до берега.
Або: Яхта уповільнила хід перед тим, як пристати до
берега.
Якщо в складному реченні збігаються підряд два сполучники, то кома між
ними ставиться тільки тоді, коли частину, яка починається другим сполучником,
можна опустити без шкоди для будови всього речення. Якщо ж опустити її не
можна, кома між двома сполучниками не ставиться.
1. Соломія міркувала, що, коли брати у ліву руку, плавні
мусять швидко скінчитися, бо в той бік вони простяглись недалеко.
(М. Коцюбинський.)
2. Певно, не забула того, що якби дід Улас не приберіг, то
пропала б. (Панас Мирний.)
3. Бійці не кривдили старого, і, коли сідали їсти, кожний закликав
Ференца до свого казанка. (О. Гончар.)
4. Рота пробивалась крізь вогонь, і де була найбільша небезпека, там
бачили командира. (Я. Качура.)
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=MXEJLEeLK5M&t=16s
https://www.youtube.com/watch?v=u9btCjjVHuU&t=14s
https://www.youtube.com/watch?v=NGqC2OhC3rg
https://www.youtube.com/watch?v=hINKHMwoCJs
3.Виконати Вправа 344
4. Тест
Код доступу 5464786
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група
Гз 18 1/9 українська мова
Тема. Книжна й розмовна лексика
1.Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
& 39 ст. 177 – 181 вивчити таблицю, відповідати на
питання
2.Виконати Вправу 399
Розмовна лексика – це прості
слова, якими послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні (базіка,
вайло, чимчикувати, хапуга,
злюка, писака, читака, попобігати, попозаглядати, бос,
велик, завучка,
нулівка, телик, мобілка і
подібн.)
Експресивно забарвлена лексика – це слова,
що містять у своєму значенні компонент оцінювання, виражають почуття, позитивне
чи негативне сприймання дійсності: тяжко, гніватися, теревенити, матінка. татко,
лебідонька, чорнявенький, малесенький, землище, старезний і подібн.
Книжна лексика – це слова,
що вирізняються вузькою сферою вжитку та вносять у спілкування відтінок
офіційності, науковості, урочистості. У словниках біля цих слів є позначення
“кн.” (книжне) Наприклад, народ,
партія, інтелігенція, держава, мир, війна, сесія, страйк, Верховна Рада; вугілля,
штрек, лебідка, трос, вагонетка (для шахтарів), школа, гімназія, урок, учитель,
кабінет, абітурієнт, студент, професор; сектор,
відділ, управління .
Основну частину
цієї лексики становлять терміни. Термін –
це слово чи словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки.
Найважливішою ознакою термінів є їх однозначність.
Офіційно-ділова лексика – це слова, що вживаються в офіційно-діловому стилі
літературної мови
До експресивно забарвленої
лексики належать діалектизми, арготизми, вульгаризми.
Діалектизми – це слова, що вживаються у мовленні не всіх людей –
носіїв певної мови, а лише їх частини, яка проживає в одній з місцевостей
території, де поширена ця мова: хтіти, меї, свеї, легінь (парубок), перун
(грім), тайстра (торба), бане, просе.
Жаргонізми – один з різновидів соціальних діалектів, слова і вирази,
властиві мовленню певної групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, родом
занять: коза (зразок), хата (квартира), хвіст (академ-заборгованість), дирик
(директор).
Арготизми – нелітературні слова і сполучення слів, які вживаються у
мовленні декласових та антисоціальних елементів (злодію, рекетирів, бомжів,
шулерів тощо). Ці слова стоять поза межами літературного вжитку: кишки (речі), карточка (обличчя).
Активна лексика – основна з погляду вживаності частина лексики, що вільно
і постійно функціонує в різних сферах суспільного життя. До неї насамперед
належать загальновживані слова, а також окремі терміни, професіоналізми,
неологізми, наявні у повсякденному спілкуванні.
Пасивна лексика – це частина лексики, що мало або зовсім не вживається у
повсякденному спілкуванні, але зрозуміла носіям певної мови.
До пасивної лексики належать
історизми, архаїзми, неологізми, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.
Історизми – це слова, що вийшли з активного вжитку разом з позначуваними
ними реаліями. Вони не мають у сучасній українській мові синонімічних
замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу – плахта, каптан, окупай,
очіпок; знарядь праці – рало,
ціп, серп; старовинної зброї-лук, спис, щит; грошей – золотий); соціально-політичної
сфери (раб, плебей, боярин, соцький, волость, панщина), професій (ремісник,
купець, кожум яка, зброяр, човняр, водонос), звичаїв і обрядів (досвітки, колодій), назви колишніх міст, поселень (Царгород, Тмуторокань, Кідекша).
Архаїзми –
це витіснені іншими синонімами назви понять, що зберігаються і нині. Наприклад:
піїт – поет, студій – студент, зелей-ник-лікар,
глагол – слово,
благоденствіє – достаток, злато-золото, зримий – видимий, рече – каже. Отже, поряд з архаїзмом завжди є
синонім – звичайне сучасне слово. Архаїзми використовуються в сучасній мові
тільки з певними стилістичними настановами – для створення історичного мовного
колориту.
Неологізми – нові слова, створені для позначення нового, раніше невідомого
поняття. Вони з’являються постійно, повсякчас. Це зумовлено потребами сучасної
світової цивілізації: роздержавлення, доленосний. Ці слова зберігають статус
неологізмів до того часу, поки вони не стають загальновживаними. Значна
кількість сучасних нормативних слів вперше була зафіксована в кінці XIX –
початку XX ст.: винахідник, дослідник, читач, гуморист, україніст, авторка,
лікарка, письменниця, властивість, незалежність, націоналізація,
демократизація, європеїзація.
Крім загальномовних, виділяють індивідуально-авторські неологізми: незриданні сльози, яблуневоцвітно, весніти (П. Тичина); село-затори міста, місто замайданилось (Остап Вишня); розхмарене чоло, світозорий воїн (М. Рильський).
3. Переглянути
https://www.youtube.com/watch?v=sJYbVksDVzo&t=36s
https://www.youtube.com/watch?v=YJCyMb-5M1c&t=26s
4. Тест
Код доступу 7524407
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група
Гз 18 1/9 українська література
Тема.
Василь Стус. «Господи, гніву пречистого…»
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
ст. 234 – 238 прочитати, скласти
паспорт поезії.
Вивчити вірш напам’ять
Поезія Василя Стуса
- це втілення життєвої стійкості і сили, що здатна побороти будь-які перешкоди.
Ця стаття у формі запитань і відповідей допоможе тобі краще зрозуміти
композиційні особливості вірша "Господи, гніву пречистого..." та його
сюжет.
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.
Яким є літературний
рід цього твору?
Лірика.
А який саме її
тематичний різновид?
Філософська та релігійна.
Як можна визначити
жанр цієї поезії?
Твір можна вважати медитацією.
Медитація (лат. meditatio
— роздум) — поезія філософського змісту, у якій ліричний герой розмірковує про
фундаментальні проблеми людського життя (життя і смерть, свобода й життєвий
вибір тощо).
Також жанр поезії можна визначити
як молитву. Це жанр, який передбачає прославлення Бога, звернення
до нього з проханням про допомогу або захист. Водночас це й ліричний жанр, який
нагадує медитацію.
Коли було написано цю
поезію?
23 січня 1972 року.
До якої збірки входить
«Господи, гніву пречистого…»?
До збірки "Час творчості /
Dichtenszeit", написаної поетом під час слідства 1972 р. у камері
попереднього ув'язнення Київського республіканського КДБ. Збірка складається з
оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні твори стали основою
майбутньої книги всього життя Стуса — збірки “Палімпсести”. До
збірки «Палімпсести» увійшла й поезія «Господи, гніву пречистого…»
Аби краще зрозуміти Стусів вірш, варто
звернути увагу на обставини його створення. 12 січня 1972 року Стуса вперше в
житті заарештували (за його громадську та літературну
діяльність. У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету
Компартії, Верховної Ради Стус гостро критикував радянську владу, протестував
проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи
захисту прав людини). Поета кинули до слідчого ізолятора. У поезії «Господи,
гніву пречистого…» митець розкриває своє ставлення до цих тяжких життєвих
випробувань, показуючи свою незламність, готовність до
боротьби, стійкість своїх переконань.
Василь Стус після арешту в 1972 році
У якій формі написано
поезію?
У формі звернення до
Бога. Василь Стус був людиною глибокої віри. Чимало з його віршів свідчать про
його глибоке розуміння й прийняття біблійних істин. Поет завжди з особливою
шаною говорив про Бога та наголошував, що молитва була його супутницею в
нелегкій долі в’язня.
Що просить ліричний
герой у Господа?
Його прохання є парадоксальним:
він просить не милості, не відвертання життєвих бід, не полегшення страждань,
а «гніву пречистого». У цьому можна вбачити християнський погляд на
страждання як на випробування від Господа, які людина має витримати, аби
проявити свої найкращі риси та стати духовно сильнішою.
Що є головною рисою
ліричного героя поезії?
Стоїцизм (тобто стійкість,
мужність у життєвих випробуваннях). У своєму первинному значенні це слово є
назвою напряму античної філософії, представники якого вважали найвищими
чеснотами готовність мужньо приймати будь-які повороти долі та приборкання
своїх пристрастей. У поезії стоїцизм відбився в словах:
«Де не стоятиму – вистою».
Як пояснити сенс слів:
«Спасибі за те, що
мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки»?
У багатьох Стусових віршах є
одразу декілька, так би мовити, шарів розуміння, декілька способів
можливого прочитання.
Можливо, поет наголошує тут на
скінченності та нетривалості людського життя, аби читач замислився про сенс і
змістовність власного життя. Проте в цих словах можна побачити й особистий
вимір: Стус відчував трагічність свого становища, завбачав власну смерть. Він
хотів жити, проте був готовий до найгіршого, не боявся смерті.
Можливе й таке тлумачення: смерть, хоч і
є страшною, проте позбавляє від мук, повертає душу до Бога. У деяких творах
поета є мотив смерті як звільнення від страждань. А слова «надією довжу
його в віки» можна зрозуміти як сподівання, що після смерті душа
продовжує існування: як у загробному світі, так і в пам’яті людей, у свідомості
наступних поколінь, якщо людина залишила після себе духовний слід.
А що означають слова
«... щоб був я завжди
такий,
яким мене мати вродила
і благословила в
світи...»?
Ці слова досить складні для розуміння.
З одного боку, людина змінюється
впродовж усього життя, оскільки змінюються її думки, уподобання, ставлення до
різних речей. Проте є й дещо інше, що лишається незмінним, якась духовна
основа, щось таке, що робить людину неповторною, забезпечує єдність її
особистості протягом життя. Напевне, про цю основу самототожності людини
і йдеться. Ліричний герой прагне не втратити її, не зрадити себе під тиском
зовнішніх обставин.
Також може йтися про те, що на початку
життя душа кожної людини безгрішна, чиста, не заплямована жодним гріховним
учинком чи помислом, але дуже мало хто здатен зберегти душу чистою до кінця
життя. Деякі риси людини зумовлені генетично, деякі формуються в ранньому
дитинстві, закладаються батьківським вихованням. На Стусовому житті яскраво
позначився вплив його матері Ірини (Їлини). Поет згадував:
«Перші уроки поезії — мамині. Знала
багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати… Найбільший слід на душі — од
маминої колискової «Ой люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не
забувається. А співане тужно «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й
досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння із «Заповіту»: «Поховайте та
вставайте…».
Чому наприкінці твору
ліричний герой називає добрим те, що мати не зуміла вберегти його від біди?
Це твердження теж парадоксальне. Але
його досить легко зрозуміти: зазнавши лиха, опинившись у небезпечній ситуації,
людина може чимало зрозуміти про себе та інших.
І останнє питання: які
художні засоби використано у творі?
Насамперед це епітети («гніву пречистого»,
«мале людське життя») та метафори («надією довжу
його в віки», «вірою тугу розвіюю»). Помітну роль має такий стилістичний
прийом, як перенесення – як міжрядкове, так і строфічне: «Господи,
гніву пречистого // благаю» (міжрядкове); «Спасибі за те, що
мале// людське життя…» (строфічне).
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=tprVyLcgbhk
https://www.youtube.com/watch?v=uiboeKoO8c4
https://www.youtube.com/watch?v=jafzM7zWkaQ
https://www.youtube.com/watch?v=3gk5Se57khM
https://www.youtube.com/watch?v=nU9eibDe_Lc
3. Тест
Код доступу 2737382
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Відповіді надсилайте на
електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net або
звертайтеся у приват через Viber .
Коментарі
Дописати коментар