План роботи
з предмета українська
мова та література
зі здобувачами освіти
на період карантину з
29.03.2021
14 квітня 2021
Група Мк 18 1/9 українська література
Тема. Найвагоміші здобутки сучасної літератури
1. Опрацювати матеріал
Здобутки сучасної української літератури
Сучасна
література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому
процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох
поколінь та підтримується міцний зв'язок із національною культурною традицією.
Сучасна українська література знаходиться на тому ж етапі розвитку, як і
Україна. Вона підростає, хоча базується на фундаменті, який ніхто не зміг
зруйнувати. До цих пір українці з деякою байдужістю ставилися до літератури.
Але це змінюється, письменники нашого часу не просто люди, що пишуть для себе,
це суспільно значущі творці, які розвивають Україну.
Проблемні питання
1.
У чому причина неготовності українців зосередитись на нашому мистецькому
продукті, а не шукати закордонних книжок?
2.
Чи проблема в несприйнятті української як рідної мови?
3.
Чи закладено відсторонення від української літератури ще зі школи?
Поняття
сучасної літератури умовно охоплює художні процеси останніх двох десятиліть.
Українські митці слова взяли активну участь у розгортанні боротьби за
національно-культурне відродження. Розпад тоталітарного Радянського Союзу і
проголошення 1991 року державної незалежності України скасували штучні
обмеження в розвитку культури й мистецтва. Творча свобода принесла в
літературне життя нові віяння. В сучасній літературі співіснують і часто досить
плідно співпрацюють письменники, що належать до різних літературних поколінь.
Розмаїтість мистецького процесу не дозволяє запропонувати однозначної чіткої
класифікації за стильовими течіями та ідейно-естетичними орієнтирами. І це
зрозуміло: сучасна література — явище, яке перебуває в постійному русі,
розвитку, вона змінюється, еволюціонує. На сьогодні, можливо, найбільш
прийнятним є поділ письменників за літературними поколіннями та стильовими
пріоритетами. Літературним поколінням заведено виділяти групу митців слова, які
народилися приблизно в один час, мають схожий культурний і життєвий досвід і
так само приблизно в один час реалізували свій творчий потенціал. Критика
виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для
вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так
звану масову, актуальну літературу (призначену для певного
читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).
Постмодернізм як явище
Епоху,
в межах якої розвивається сучасна українська література, визначають як
постмодерну. Явище постмодернізму (лат. post — префікс, що
позначає наступність, фр. modern — сучасний) представлене не
лише в літературі, а й у мистецькому та культурному житті загалом. Постмодерній
літературі властиві пошук та експериментаторство. З'являються нові жанрові
форми на межі власне літератури й публіцистики. Набувають все більшої
актуальності «другорядні» жанри — есе, мемуари, коментарі, трактати.
Український
читач сьогодні ще переживає період звільнення від залишків тоталітарної
ідеології, тож цим обумовлений значний запит на літературу, яка б в іронічному,
ігровому плані розкривала фальш подвійних стандартів радянської системи та її
пережитків. Маючи схильність до викриття фальшивих авторитетів, постмодернізм
водночас не суперечить національному в мистецтві.
Український постмодернізм
Про
постмодернізм в українській літературі заговорили на початку 1990-х років.
Першою термін «постмодернізм» ужила в Україні в 1991 р. Наталка Білоцерківець,
охарактеризувавши літературні гурти «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», музичні —
«Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка» як постмодерністські. Тексти постмодерних
творів відзначаються цитатно-пародійним багатоголоссям, алюзійністю, нони часто
відсилають читача до інших текстів. Постмодернізм широко використовує ігрові
прийоми. В українській культурі особливість постмодерної ситуації полягає в її
протиставленні радянському тоталітаризмові. Важливу роль український
постмодернізм відіграє в осмисленні колоніального минулого, розвінчуванні його
авторитетів, стереотипів та догм.
Для
одних критиків постмодернізм був обіцянкою українського бестселера, для інших —
чужим і неорганічним явищем, принесеним із Заходу.
В
українському суспільстві з початку 90-х відбувається відкриття цілком
різновалентних пластів культури, вітчизняних та інтернаціональних з одного
боку, вітчизняного модерну, замовчуваного в радянські часи, а з другого —
невідомої, неперекладної раніше західної «високої» літератури та філософії, а
також жанрів масової літератури. Більшість дослідників вважає, що український
постмодернізм пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака
(літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше — із представниками таких груп,
як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар;
«Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та ін.
Літературний
андеґраунд шокував «законопослушного» обивателя. «EINE KLEINE NACHTMUSIK» («Від
Дону до Сяну») та «Любіть» («Любіть Оклахому!») Олександра Ірванця ніби руйнувала
загальноприйняті норми добропорядності в українському суспільстві. Проте варто
згадати слова Лесі Українки: «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік
нікого не любив».
У
зв'язку з українським постмодернізмом слід згадати і так званий «станіславівський
феномен» — творчість письменників, пов'язаних тією чи іншою мірою з
Івано-Франківськом. Найпомітніший представник — Ю. Андрухович, автор декількох
поетичних книжок та романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993),
«Пер-перзім» (1996), «Дванадцять обручів» (2003).
Останнім
часом активно розвивається українська молодіжна постмодерна література,
зорієнтована насамперед на підліткову читацьку аудиторію. Основні проблеми, до
осмислення яких звертаються представники цієї течії, — пошук молодою людиною
себе, визначення життєвих орієнтирів, сенсу життя, протест проти «жорстоких»
звичаїв «дорослого» світу із його лицемірством та подвійними стандартами.
Представники молодіжної літератури віддзеркалюють процес поступового
дорослішання й відповідно — пізнання себе і світу. Це пізнання не завжди є
простим, воно сповнене випробувань, перешкод, драматичних пошуків. Для
творчості сучасних молодих письменників характерний епатаж, бажання вразити
читача, заволодіти його увагою.
Покоління,
яке виросло в незалежній Україні, поступово встановлює все більш тісні зв'язки
із західноєвропейською культурою, сприяє якісному оновленню і стильовому
збагаченню нашої літератури.
За
останні два десятиліття українське письменство зазнало суттєвого тематичного
оновлення. Позбувшись ідеологічних обмежень, воно звертається як до гострих
актуальних питань, так і до проблем філософського характеру. Центральне місце в
сучасному літературному процесі займає проза. Значно розширився її жанровий
діапазон — насамперед це стосується жанрів масової літератури. Розвинулися
детектив, трилер, еротична повість, містика. Сучасна література — живий процес,
складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність,
зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний
зв'язок із національною культурною традицією.
Проза, есеїстика
Особливістю
післярадянської української прози є її інтертексту-альність, тобто автори
посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасників чи навіть свої власні,
тим самим створюючи своєрідний альтернативний канон сучасної української
літератури.
Її
жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це і детективна, і фантастична, і
містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями,
новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української
прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий
авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів.
Якщо говорити про палітру сучасної есеїстки, то це особлива сфера, що
обумовлена вивільненням творчого процесу особистості митця із зашорених рамок
мислення. Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або
вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої
лексики тощо.
Однією
з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських
авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов»,
проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів
писати українською мовою. У віковому зрізі українська проза представлена
творчістю митців різних поколінь.
Український
детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика,
авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну
літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори
вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий.
Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму
авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання
нашої історії й сучасності.
Продовжуючи
традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української
фантастики Марина й Сергій Дяченки. Заслуговує на увагу прозова
творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе
Оксани Забужко.
«Жіноча»
проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена
також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман
«Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман
«Солодка Даруся»), Люко Дашвар («Покров», «Ініціація»), Надія Гуменюк («Квіти
на снігу»).
2. Переглянути відео
https://www.slideshare.net/ssuser82d95d/ss-58318722
https://www.youtube.com/watch?v=bMWFyIKZQNg
https://www.youtube.com/watch?v=UtediyYQRMo
3. Виконати
Тести
https://zno.osvita.ua/ukrainian/tag-suchasnyj_literaturnyj_proces/
Тема. Література елітарна, вишукана,
високохудожня.
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
ст. 239 -240
1. Теорія літератури
Елітарна
література — художнє
письменство, розраховане на витончене естетичне сприйняття, на інтелектуально
освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової
культури. Вона випереджає середній
рівень духовного розвитку суспільства, задає високі зразки для наслідування. У
розвитку літератури елітарність протистоїть масовості. Елітарна творчість є у
багатьох письменників-класиків: Т. Шевченка (поезії останніх років), І. Франка
(філософська лірика), Лесі Українки (драматургія), М. Рильського, М. Зерова, Є.
Плужника, М. Бажана, О. Ольжича, Є. Маланюка, Г. Чубая та ін. У ХХ ст.
(особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної
модерної та масової літератури («чтива»). Реакцією на цей процес став
постмодернізм, коли в одному творі поєднуються «пласти», розраховані на
масового читача і на елітарного.
Масова
література — інша назва — белетристика. Художня
література, розрахована на масового читача, його середній рівень розвитку.
Протиставляється елітарній літературі. Умовно белетристику можна поділити на
високоякісну (П. Коельйо, Р. Бах, в українській літературі — «Тигролови» І.
Багряного) і низькоякісну («чтиво»). Головна функція масової літератури —
розважальна, проте високоякісна здатна також порушув важливі проблеми, ставити
високі ідеали, покликати до наслідування, натомість «чтиво», що будується за
простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх.
Елітарна
та масова література — два потоки сучасного літературного процесу.
В сучасних культурно-історичних умовах традиційне протистояння елітарної та
масової літератури втратило свою гостроту.
Елітарна (від франц. elite — краще,
добірне) література вирізняється інтелектуальною та естетичною ускладненістю,
наявністю підтексту та зашифрованих образів, символів. Такі твори потребують
підготовленого читача.
Масова
література — це розвивальна й дидактична белетристика, яка
друкується великими накладами. Такі твори передбачають спрощене читання. Типові
ознаки — пригодницький вульгаризований романтичний сюжет, щасливий фінал.
Масову літературу читають 90 % усіх людей, а 10 % просто соромляться про це
казати.
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=-ZW5XxQud3k
https://www.youtube.com/watch?v=GXQE_UUfNuU
3. Виконати
Тести
https://platfor.ma/magazine/quiz-sq/test-ugadai-pisatelya/
Код доступу 8524999
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група Е 19 1/9 Українська мова
Тема. Розділові знаки у простих
реченнях , ускладнених прикладками
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
&31 ст. 136 -141
Відокремлена прикладка – це іменниковий зворот, що виступає в
реченні означенням.
Поширені прикладки, які
знаходяться за означуваним словом, зазвичай, відокремлюються: Мій син, грибок
на тоненьких двох ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу... (М.
Рильський).
Відокремлені прикладки
часто приєднуються до пояснюваних слів за допомогою слів на зразок або, тобто,
наприклад, на ім’я, родом, на прізвище, родом, за походженням, так званий,
зокрема та інші, які уточнюють характер відношень між прикладкою та пояснюваним
іменником: Гей, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий (Народна творчість).
Відокремлені прикладки, які
уточнюють основне поняття шляхом перерахування вужчих понять, приєднуються за
допомогою слів на кшталт як ось, а саме: Нові фахівці, як наприклад:
програмісти, менеджери, готувалися на підприємстві до співбесіди.
Відокремлені прикладки, які
узагальнюють значення попередніх однорідних членів, приєднуються за допомогою
слів зразка словом, одним словом: За час канікул відремонтували бібліотеку,
лабораторію, кабінети – одним словом, усю школу.
Одиничні й поширені
прикладки завжди відокремлюються, якщо пояснюють особовий займенник: А він,
орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=qwkugECkUgY
https://www.youtube.com/watch?v=zfwsEFlDP8k
https://sites.google.com/site/ukrainianlanguage333aa/recenna/proste-uskladnene-recenna
3.Виконати Вправа 319, 320
Тема. Розділові знаки у простих реченнях
, ускладнених відокремленими означеннями
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
&31 ст. 136 -141
Відокремленими називаються члени речення, що за змістом виділяються при усному
мовленні інтонацією, а на письмі — розділовими знаками:
Позамістом лежали
Кримські гори, вкриті лісом (П. Панч).
Відокремлений член
речення виділяється на письмі комами, рідше — тире.
Відокремленими
можуть бути означення (також прикладки), обставини і додатки.
Відокремлені
означення
Кома вживається
для виділення відокремлених означень, виражених:
1.
Дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова й
стоять після означуваного іменника:
Вмирав поет, залюблений
у світ,
Вмирав поет, задивлений
у море (П. Осадчук).
Деревця
молоді, укриті білим пухом,
Тихенько сплять
над Волгою в снігу... (Л. Забашта).
Розгойдане
море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало
скелі (М. Коцюбинський).
2.
Дієприкметниками та прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять
після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є
вже означення:
Ясне сонце, тепле
й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Панас Мирний).
Живе життя і силу ще таїть
Оця гора, зелена
і дрімлива (М. Зеров).
Слався, мій
народе, мій гордий, чесний, добрий, молодий (М.
Вінграновський).
3.
Дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так ібез них),
поставленими перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до
іменника, мають ще обставинний відтінок (будучи, бувши...) або відділені від іменника іншими
членами речення:
Дезорганізований
раптовістю нічної атаки, ворог не
встиг учинити скільки-будь сильного
опору (О. Гончар).
У червонім
намисті, зав'язана великою хусткою, Марта була б
дуже гарною молодицею (І. Нечуй-Левицький),
4.
Дієприкметниками й прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них),
що стосуються особових займенників:
Як я, бідна,
тут горюю, прийди подивися (І. Котляревський).
Вона стоїть
навпроти Сагайди, маленька, мов куріпка на межі (О. Гончар).
Дивився [Юрко] на
батька, і йому стало жаль його, завчасно постарілого, спрацьованого (І.
Харчук).
5. Іменниками в
непрямих відмінках (з прийменниками або без них), щоб надати їм більшої ваги
порівняно з іншими членами речення:
Висока на зріст,
рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами,
позакочуваними по лікті, з чорними косами, вона [Мотря] була ніби
намальована на білій стіні (І. Нечуй-Левицький).
До неї наближалась
мати... Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (О.
Гончар).
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=rWHutLcz7Eg
https://www.youtube.com/watch?v=KZu4MyQv4Eg
3.Виконати тест
Код доступу 8853340
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група К 19 1/9 українська мова
Тема. Стилістичні особливості слів
іншомовного походження
1.Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
& 38 ст. 173 – 176 вивчити таблицю, відповідати на
питання
Написання
слів іншомовного походження: и, і у словах іншомовного походження, правопис ь й
апострофа; подвоєння букв
М’який знак пишеться після м’яких приголосних д,
т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо: бульйон,
ательє, мільярд, конферансьє, Мольєр, Ньютон, Марсельєза, Дідьє, Лавуазьє.
Апостроф ставиться:
1. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш та г,
к, х: об’єкт, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єра,
торф’яний, Рив’єра, Монтеск’є, сек’юриті, В’єтнам, Х’юстон.
2. Після р у кінці
складу: бар’єр, кар’єристи, Лур’є.
3. Після префіксів та словотвірних частин, що
закінчуються на приголосний: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктивіт,
об’єктивний, суб’єкт, транс’європейський.
Апостроф не ставиться:
Якщо я, ю, є передають
м’якість попереднього приголосного: бюро, пюре, кювет, рюкзак, манікюр,
Гюго, Мюллер, Мюнхен, бюрократ, бюлетень, бюджет, мюзикл, нюанс.
- після р перед йо: курйозний, серйозний.
Пишемо и:
У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (за правилом «дев’ятки») перед приголосними
кореня: дискета, таксист, цирк,
методика, стимул, зигзаг, шифр, риф, чипси.
У власних географічних назвах:
1. В кінцевих -ида, -ика: Флорида, Колхида, Мексика, Корсика.
2. Після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Вірджинія, Алжир, Чилі, Чикаго, Йоркшир,
Вашингтон, Лейпциг (але Віші, Шіофок).
3. Із звукосполученням -ри- перед приголосними: Великобританія, Мадрид, Рим, Рига, Крим,
Цюрих (але Австрія, Ріо-де-Жанейро).
4. В інших назвах після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною
вимовою: Аддис-Абеба, Единбург,
Кордильєри, Сардинія, Скандинавія, Ватикан, Палестина, Тибет, Вавилон, Єгипет,
Єрусалим, Китай.
Пишемо і:
У загальних назвах:
- на початку слова: ідея, інструкція, імпорт, інфляція, імітатор;
- після приголосного перед голосним та й: артеріальний, геніальний, аудієнція, клієнт, партійний, радій;
- у словах, які закінчуються на -ія: артерія, рація;
- у кінці невідмінюваних слів після приголосних
пишеться і, а не и: візаві, журі, мерсі, парі, попурі, колібрі, таксі, поні, пенальті;
- після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним у загальних
назвах: бізнесмен, пірат, вітраж,
міф, фільтр, гіпотеза, гід, кіно, хімія, ліра, німб.
У власних назвах:
- між приголосними та в кінці слів: Кіпр, Гвінея, Лісабон, Міллер, Візантія,
Хібіни, Кіплінг, Бірма, Ніцца, Міссісіпі, Сочі, Паганіні, Джерсі, Сімферополь,
Сідней, Сінгапур, Сілезія, Россіні, Зімбабве, Грім, Дідро, Овідій.
У загальних назвах іншомовного походження
приголосні не подвоюються: апеляція, бароко, колектив, комісія, шасі.
- Подвоєння зберігається в окремих загальних
назвах: тонна, ванна, вілла, бонна,
нетто, брутто, мадонна, манна, булла, мірра, пенні, мотто, аннали, мулла.
- У власних назвах та їх похідних: Шиллер, Одіссей, Мекка, Марокко
(марокканець), Голландія (голландський).
- При збігові однакових приголосних префікса і
кореня (коли в мові існує слово без префікса): імміграція (бо є міграція), порівняй з еміграція; контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм).
Зверніть увагу! Ватт (прізвище) — ват (одиниця
виміру); Максвелл (прізвище) — максвел (одиниця
виміру); Жаккард (прізвище) — жакард (тканина); Торрічеллі (прізвище)
— торічелієва порожнеча (термін); біль (страждання)
— білль (законопроект); була' (ж. р. від
дієслова бути) — бу'лла (папська грамота, послання, скріплене
печаткою); мана (привід, ілюзія) — манна (їстівні
лишайники); миро (запашна олія) — мирра (тропічне
дерево, смола з нього); мото (частина складного слова
«моторний») — мотто (епіграф); пені (родовий
відмінок від іменника «пеня») — пенні (розмінна монета).
Зверніть увагу! Подвоєння відбувається в географічних,
особових власних назвах та у чоловічих і жіночих іменах: Апенніни,
Ассирія, Бонн, Еллада,; Авіценна, Аллах, Будда; Апполінарій,
Аполлон, Віссаріон, Геннадій; Алла, Анна, Елла (але: Агнеса,
Інеса, Каміла, Сара).
2.Виконати Вправу 386
3. Переглянути
https://eschool.dn.ua/mod/book/view.php?id=201513
https://www.youtube.com/watch?v=0gP2JvhJjwU
https://promovu.in.ua/orthography-of-adopted-words/
4. Тест
Код доступу 4768937
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Тема. Стилістичне забарвлення
лексики
1.Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html
Лексика
– це сукупність уживаних слів
у мові.
Відповідно
до умов спілкування люди вживають різні мовні засоби, використовують різні
стилі мовлення. Стилем почали називати манеру писати, спосіб висловлювати свої
думки. Стилі мовлення вивчає наука стилістика.
Зі стилістичного погляду лексика сучасної української мови
поділяється на:стилістично-нейтральну
(загальновживану), яка вживається в усіх стилях мовлення (яблуня, ходити, далеко);та стилістично забарвлену, яка співвідноситься з одним чи кількома (але
не з усіма) стилями мовлення (кумекати,, вирушити). За допомогою стилістично
забарвлених слів твориться певний колорит мовлення, досягається експресивність
висловлювання. Порівняйте
подані парами речення
|
А
вітер ганяє, а вітер гасає-шматує, ламає те бідне обшарпане дерево. |
Гепард
може бігти зі швидкістю 112 км на годину. |
|
Хто сіяв зло, той пожинав
скорботу. |
Кріп сіяти періодично з березня по
серпень. |
Увага! Стилістично нейтральні слова набувають
додаткових емоційно-експресивних відтінків, коли вживаються в переносному
значенні.
Лексика
|
Стилістично
нейтральна |
Емоційно забарвлена |
|
Назви предметів: |
назви почуттів: |
|
Олівець, лампа |
горе, радість, журба |
|
Назви
людей за статтю та родинними стосунками: |
Назви
позитивної чи негативної оцінки явищ та предметів діяльності |
|
Мати, брат |
добрий, милий |
|
Назви явищ природи: |
Поетичні вислови: |
|
Дощ, буря |
рута-м’ята, сизокрилий |
|
Назви тварин, птахів: |
Слова в переносному
значенні: |
|
Єнот,
страус, півень |
строчити(писати),
метнутися(побігати) |
|
Назви предметів
побуту: |
Слова із суфіксами
пестливості, згрубілості, іронії: |
|
Праска, люстерко |
Хатка, дівчисько |
|
Назви частин тіла: |
Лайливі слова: |
|
Голова, очі |
дурень, зараза |
|
Назви ознак предметів: |
Назви
дій, станів, їх ознак: |
|
Сильний, рожевий |
Бігти, зимно, швидко |
|
Назви чисел, числових
понять: |
|
|
П’ять, сто, декілька |
|
& 39 ст. 177 – 179 вивчити таблицю, відповідати на
питання
2.Виконати Вправу 392
3. Переглянути
https://www.youtube.com/watch?v=sJYbVksDVzo
https://www.youtube.com/watch?v=D6bOYiUP50M
4. Тест
Код доступу 3118314
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Відповіді
надсилайте на електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net або
звертайтеся у приват через Viber .
Коментарі
Дописати коментар