План роботи
з предмета українська мова та література
зі здобувачами освіти
на період карантину з 29.03.2021
16 квітня 2021
Група К 19 1/9 стилістика
Тема. Власне українська лексика.
Старослов’янізми
1.Опрацювати
Групи слів за походженням:
власне українські й запозичені
У лексиці української мови виділяють слова,
успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські, а
також запозичені з інших мов.
Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих
видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи,
рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, око, зуб,
ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.
Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних
фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес,
ведмідь, пшоно, холодний, гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також спільнослов’янське
походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне східнослов’янське походження мають
слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, собака,
мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.
Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після
спільнослов’янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам’ятках, художніх
творах українського народу. Вони становлять основу
української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна
віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ,
гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко
виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в
російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне
українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.
Власне українська лексика має:
• звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город;
• початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія);
• іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;
• префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;
• суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.
Українська мова запозичувала з інших мов
слова та окремі елементи.
Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в
різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї
первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня,
огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням)
аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.
Більшість сучасних українських імен також є
запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися
наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).
Старослов'янізми в
складі української лексики
Старослов ' янізми — слова,
що прийшли зі старослов'янської мови. Старослов ' янська мова сформувалася в IX ст. на основі македонського діалекту
староболгарської мови. Використання старослов'янської мови східними слов'янами
пов'язане із прийняттям християнства в Київській Русі. Старослов'янізми мають
свої характерні ознаки: сполучення -pa-,
-ре-, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов'янським -opo-, -єре-, -оло-: храм (хороми), прах (порох),
древо (дерево), глас (голос), злато (золото), шлем (шолом); сполучення ра на
початку слова на місці східнослов'янського ро: раб (робота); початковий є
замість східнослов'янського о: єдиний (один), характерний і для запозичень із
грецької, що прийшли в українську мову через старослов'янське посередництво:
єлей (олія); іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -иня: приязнь, учитель,
багатство, гординя; префікси воз-, пред-, со-: возвеличити, воздвигнуты,
предтеча, соратник; компонент благо- в утвореннях типу благовісний,
благодатний, благословенний та ін.
Деякі старослов'янські
слова увійшли в українську мову як нейтральні, вони поширені в усіх чи майже в
усіх її функціональних стилях: область, плащ, єдиний, гласність, глава, вождь.
Проте таких слів небагато, особливо в порівнянні української мови з російською,
на яку старослов'янська мова справила значно більший вплив. Пор.: владеть —
володіти, враг — ворог, главный — головний, плен — полон, храбрый — хоробрий,
здравоохранение — охорона здоров'я, Млечный Путь — Молочний Шлях і под.
Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною
стилістичною настановою — для надання мовленню урочистого, патетичного звучання
або (в поєднанні з просторічною, побутовою, згрубілою лексикою) для створення
гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Порівняймо два приклади:
«Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна, Що, як зелений океан, Тече
круг білого Херсона, Що свій дівочий гнучий стан До дніпрового тулить лона» (М.
Рильський) і «У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходіша, Л тюрмі а
люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо
благоденствує!» (Т. Шевченко).
(За Жовтобрюхом:)
Старослов'янізми — це такі
слова, які до лексичного складу східнослов'янських мов успадковані від мови
старослов'янської, що сформувалася в IX
столітті на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі
слов'яни певний час використовували старослов'янську писемну мову в функції
літературної, яка мала для них міжнародне значення.
+У X столітті в зв'язку з хрещенням Київської
Русі старослов'янська мова була запозичена й східними слов'янами. В деяких
жанрах, головним чином у церковно-релігійній літературі, вона вживалася
протягом ряду століть, а тому цілком природно, що давньоруська мова засвоїла
від неї ряд лексичних елементів, які збагатили її словниковий склад і потім в
тій чи іншій мірі були успадковані всіма сучасними східнослов'янськими мовами,
в тому числі й українською. Старослов'янською мовою, якій була властива певна
літературна організованість, складалися самобутні твори, ще більше нею
перекладалися книги різноманітного змісту з грецьких оригіналів. В
старослов'янській мові були поширені слова для назв багатьох понять, насамперед
абстрактних, для яких ще не існувало відповідників у живих давньоруських
говорах. Такі слова й запозичалися в давньоруську мову з старослов'янської в
першу чергу. Проте серед старослов'янізмів, засвоєних східними слов'янами,
могли бути й інші назви, зокрема побутові, що поширилися внаслідок занесення до
них від південних слов'ян нових, раніше невідомих речей побуту.
Східнослов'янські мови засвоювали з книжних джерел деякі лексичні елементи
старослов'янського походження і пізніше, тобто тоді, коли давньоруська мова вже
не існувала.
Старослов'янізми
використовувалися в дожовтневій українській літературній мові, поширені вони і
в сучасній, напр.: Господь послав тебе нам, кроткого пророка і обличителя
жестоких людей неситих (Шевч.). Не златоглавий нам потрібен, не кволотемпний, не чупрун (Т.).
2. Переглянути
https://www.youtube.com/watch?v=Nn5IHBKaKSY
https://www.youtube.com/watch?v=YDkL2r1aMfQ
https://www.youtube.com/watch?v=-IppDgtZXZs
Тести
Код доступу 1491528
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група Е 19 1/9 українська література
Тема. «Зачарована Десна». Морально –етичні проблеми
порушені в кіноповісті
1.Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
ст.172
– 177
ІСТОРІЯ ЗАДУМУ, ПРОБЛЕМАТИКА,
АВТОБІОГРАФІЧНІСТЬ ТВОРУ «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»
За словами критика Л. Новиченка, «Зачарована
Десна» — «найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких
духовно-поетичних «берегів» відчалюють народи — і разом із ними їхні художники
— на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного «дитинства» у
майбутнє і що залишають у минулому».
Задум написати такий твір виник у Довженка ще
в роки Другої світової війни. Автор обдумує твір досить довго, говорить про це
в листах до рідних, у щоденнику, маючи намір видати таку книжку, яка б
«принесла людям утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя». 30 березня
1948 року письменник уже чітко заявляє про свій намір «написати докладно і
абсолютно відверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в
біографію, в дитинство, в родину, природу, пригадати всі чинники, які
створювали й визначали смак, тонкість сприймання».
Проте «Зачарована Десна» з’явилася лише в
1955 році, за рік до його смерті.
Кіноповість «Зачарована Десна» — твір
новаторський за художньою формою, за розв’язанням проблем: які основні фактори
формування людської особистості, в чому духовне джерело справжнього таланту, яка
роль праці в житті людини. Новаторським цей твір можна назвати ще й тому, що
він висвітлює глибокі філософські категорії про шляхи народу й людини до щастя,
прекрасне й потворне в житті, покликання, сутність людини, її можливості, добро
і зло, життя і смерть.
«Зачарована Десна» — твір автобіографічний.
Але не тільки «свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних
джерел» показав автор, а й переконливо довів, що дитинство — найщасливіша і
водночас найвирішальніша пора в житті кожного. Те, якою зросте людина, залежить
від багатьох факторів, які впливають на неї в перші роки життя, коли формуються
її смаки, принципи та переконання. Отже, в «Зачарованій Десні» ми можемо
прочитати не лише про дитячі роки Довженка, а й про дитинство тисяч селянських
дітей, що зростали в радості навпіл із горем та печаллю.
Справедливості ради слід зазначити, що О.
Довженко уникає виграшного композиційного прийому — показу свого малого героя в
стосунках з однолітками, і зосереджується на внутрішньому світі хлопчика.
Оповідач у творі — сам письменник, який
виступає у двох образах: як автор і як герой кіноповісті — маленький Сашко.
Відповідно і розповідь має двоплановий характер. Перший план — це своєрідне
поетичне відтворення світу в дитячій свідомості; другий — філософські роздуми
зрілої людини-митця про смисл людського буття, роль дитинства у формуванні
особистості. Саме в роздумах найбільше розкривається літературна особистість
автора. Письменник прагне показати межу між добром і злом, красивим і
потворним, велич духовних можливостей простої людини і тягар трагічних
випробувань, що чомусь завжди випадає на її долю.
СЮЖЕТ, КОМПОЗИЦІЯ, ЖАНР ТВОРУ
Деякі дослідники зазначають, що в кіноповісті
«Зачарована Десна» «чіткий сюжет відсутній», однак це не перешкоджає читати
книжку з неослабною увагою.
У пошуках необхідної для форми втілення
художнього задуму, кращої організації матеріалу О. Довженко звертався до
випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Саме від
фольклору значною мірою йде звернення автора до так званого «нанизування
мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів
і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій»
(ретардація — штучне уповільнення дії для звернення уваги читача на дану подію,
епізод, думку).
Композиція кіноповісті «Зачарована Десна»
складна. Весь твір — це органічне поєднання ліричних і філософських роздумів
літнього Довженка з романтичним, відкритим світу поглядом малого Сашка. Умовно
твір можна поділити на окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть
баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні
відступи), але це зруйнує цілісність твору. «Зачарована Десна» — немов
суцільний плин думок, спогадів, що напливають одні на інші, це зображення умов,
в яких формувався світогляд майбутнього митця. Особливості композиції
«Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору — кіноповість. Звідси й
фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів. Однак знову ж таки зазначимо,
що це не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору
авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист вважав, що «сценарій [а
кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму]
треба писати двома руками: в одній маленький тонкий пензель для виписування
очей і вій, а в другій — великий пензель для широкого, розмашистого письма
стокілометрових просторів, пристрастей, масових рухів».
ОБРАЗ ОПОВІДАЧА. ДЖЕРЕЛА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО ТАЛАНТУ
Як ми знаємо, оповідач у кіноповісті — то
малий Сашко, то літній митець Довженко. І їхні розповіді органічно
переплітаються навіть у характеристиках героїв. Так, хлопчик любить батька за
працьовитість і красу, а зрілий письменник відзначає, що батько зневажав
начальство і царя, любив гостре, влучне слово, розумів такт і шанобливість. На
образі Сашка простежуються шляхи формування особистості письменника і його
таланту. Одне з таких духовних джерел — це, безумовно, краса природи. Але
найсильніший, на наш погляд, фактор — краса людської праці.
З дитинства Сашко був оточений людьми, що не
мислили свого життя без праці. Батько, мати, дід, односельці — хлібороби та
косарі — багато справ переробили за своє життя. І робота для них була не тільки
необхідністю, а й потребою душі. Хлопчик спостерігав також, як трудяться
бджоли, співчував коням, яким доводилося тяжко працювати, трудився й сам. Перші
мозолі з’явилися на дитячих руках ще тоді, коли малий ходив у тютюні, мов у
лісі. А взірцем працьовитості завжди були найближчі люди. Батько Сашка «скільки…
землі впорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і
чистий!»
Невтомною трудівницею була й мати, яка любила
«саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Дід Семен «пахнув. теплою землею
і трохи млином», мав сухі натруджені руки, якими вмів ловити линів без всяких
рибальських приладь. Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла —
косаря. Він «орудував косою, як добрий маляр пензлем, — легко і вправно. Коли б
його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю.» Тож недаремно в
ранньому дитинстві для О. Довженка найкращою музикою була музика праці:
«Коли тихого вечора, десь перед Петром і
Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене
найчарівніша музика».
На все життя зберігає письменник почуття
сорому за тих, хто в гарячу косовицю обирає собі поблизу місце відпочинку,
вважає це нетактовним: «… мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють
люди».
Маленький Сашко дитячим чутливим серцем
розумів, що батькам жилося нелегко, та не міг пояснити причин. А ставши
дорослим, із сумом згадував: «Було в минулому житті моїх батьків занадто багато
неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму
— і прадід, і дід, і батько з матір’ю». Він завжди помічав, що в очах у батька
повно смутку через «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи». Та не дивлячись
ні на що, уроки людяності й доброти хлопчик одержував саме від своїх рідних.
Від батька Сашко перейняв шанобливість до
старших, працьовитих і чесних людей. Тому не хоче знімати шапки перед хитрим
крамарем Масієм, не співчуває старцю Холоду, якого й батько не любив «за марно
погублену силу чи за пропащий богатирський голос». І навпаки, любив, як і
батько, старця Кулика за талант до пісень.
Петро Довженко безкорисливо рятував людей від
повені, і його син допомагав гребти так, що було «жарко од труда і весело».
Ніжності вчився Сашко у матері. Проводжаючи
його з батьком та дідом на косовицю, вона зозулею «кувала розлуку».
А скільки мудрості й доброти було в дідові
Семенові! Хлопцеві подобалося, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому,
дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй Бог
здоров’я». Дід був прекрасним оповідачем. Своїми казками він просто заворожував
онуків: «… ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, і тоді вже
комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись, і вже давно вечір
надходив, і великі соми вже скидалися у Десні між зірками, а ми все слухали,
розкривши широко очі, поки не повергались у сон у запашному сіні.» Видно,
талант майстерно розповідати у О. Довженка спадковий. У прадіда Тараса «голос…
був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були
такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали,
не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро».
Малого Сашка від перших літ оточував
неповторний світ народних вірувань, традицій і звичаїв. Особливо поетично
змальовує Довженко обряд колядування.
« — Пустіть колядувати! — чую голос дівочий
знадвору.
Я — зирк у вікно: то не повний місяць з
зоряного неба засвітив у хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз
проти печі, рожевіє на морозі дівоче лице». Мати дозволяє і просить
заколядувати Сашкові, бо колядки й щедрівки суворо персональні — кожному
членові сім’ї, кожному станові (чи дівчині, чи молодиці, чи вдовиці, чи
сиротині). І ось уже Сашко — не Сашко, а молодець, який ходить по торгу та
продає свого старого коня, а кінь просить не продавати і згадати, як разом
билися з ордою, виручали один одного. Тоді хлопець вирішує ніколи не продавати
свого товариша — коня. А сивий митець зазначає: «Так і не продав я його по сей
день. Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як
турки й татарове не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку
ціну». Йдеться ж тут, звичайно, про вірність своєму народові і про все те, що
дороге письменникові, як і оцей звичай колядувати людям на Новий рік.
Отже, філософськи осмислюючи дитячі роки, О.
Довженко доходить висновку, що саме тут криються джерела становлення його як
особистості, тут криниця його таланту митця. Наддеснянські хлібороби навчили
його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне,
любити людей і свою землю, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям
він упродовж усього життя «не втрачав щастя бачити… зорі навіть у буденних
калюжах на життєвих дорогах».
ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ФОРМИ ТВОРУ
Кіноповість «Зачарована Десна» складається з
об’єднаних між собою місцем дії і героями маленьких оповідань про дитинство
хлопчика Сашка і публіцистичних та ліричних письменницьких відступів.
Значне місце тут відведене описам природи.
Усі вони динамічні. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю
людини пейзажу. У них завжди діє або сам Сашко — мрійник і фантазер, або хтось
із його рідних чи знайомих. Птахи, тварини, зорі, трави — все говорить чи
принаймні розуміє мову людей. «Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в
траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню
деркацьку долю». Або: «О! Вже кульгає… — кряче було стара качка своїм
каченятам. — Киш у ситняк!»
Сашко живе разом з усім, що оточує його: «Я
пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело
змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки,
журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. І плав пливе. Пропливають лози,
верби, в’язи, тополі у воді, зелені острови».
Твір пройнятий народним гумором. Згадаймо, як
хлопчик іде «шанувати великих людей», епізод з освяченням пасок або опис
«собачого артиста» Пірата. Підсміюється, але дуже тактовно, автор і над
релігійними переконаннями своїх односельців: «Самого ж бога не те щоб не
визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруждати безпосередньо. Повсякденні
свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я,
вважали по скромності недостойними божественного втручання.
Тому з молитвами звертались до дрібніших
інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших».
Кіноповість «Зачарована Десна» відзначається
всепроникаючим ліризмом. Це досягається широким вживанням народнопісенних
зворотів, фольклорних образів-символів: «Коло хати мати-зозуля кує мені
розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати,
дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з
молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні
наклеп лихий», «Із стріх вода капле, із стріх вода капле…»
Форма звернення оповідача створює враження
причетності до описуваного читача: «Але сідаймо ще раз у вербові човни, прошу
вас. Візьмемо весла ясенові і вернімось на Десну…»
Твір багатий різноманітними художніми
засобами.
Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами,
кукурудза нагадувала стрункі тополі. Отця Кирила батько втяг, «як сома в свій
ковчег до корів і овечок», кашель у дідових грудях клекотів, мов лава у
вулкані. Як бачимо, порівняння увиразнюють зображені предмети і картини,
роблять їх зримими і водночас розкривають оригінальність бачення героєм
навколишнього світу. Вже в ранньому віці майбутній митець виявив у себе
здатність порівнювати: «Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на
порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите».
Не можна обійти увагою й специфічні
довженківські гіперболи. Ось Сашко слухає колядки, в яких дівчата «. довго й
повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ виспівують
мені талан». Або бійка на сінокосі. До реальних подій уява хлопчика домальовує фантастичне:
«Вже замахнувся дід на Самійла сокирою… Тоді я не витримував і затуляв очі, а
вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами…»
Це очевидне перебільшення виправдане всім
змістом твору, в центрі якого знаходиться Сашко з його фантастичним сприйняттям
навколишнього світу.
Притаманний письменникові і такий прийом, як
контрастне зображення подій і явищ. Пригадаємо, як одного дня в хаті Довженків
народжується дитина і помирає прабабуся Марусина. Або монолог-міркування Сашка
про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу.
Зображені контрасти спонукають читача до філософських роздумів про сенс
людського буття.
Слід відзначити реалізм автора в зображенні
побутових деталей. Наприклад, описуючи буяння городини й саду, письменник
зауважує, що в завжди напівголодних дітей, які поласують фруктами, «цілий день
живіт як бубон». Реалістично описує він свою хату, схожу на «стареньку білу
печерицю», тісну для великої сім’ї, картини монастирів у ній і особливо картину
«страшного Божого суду», не забувши сказати, що «її мати купила за курку на
ярмарку на страх лютим своїм ворогам — бабі, дідові і батькові». Реалістичні і
разом з тим трагічні описи смерті чотирьох Сашкових братів від епідемії,
затоплення повінню села та багато інших сцен та епізодів.
У публіцистичному відступі письменник,
розповідаючи про нелюдські злочини фашистів, ніби кидає світові глибоко
хвилюючі й пристрасні слова: «Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма
смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь
на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних». Це
метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу. За словами критика Ю.
Барабаша, саме тут видно «злиття художника зі своїм народом, яке визначає
глибоку народність його [О. Довженка] творчості».
ОБРАЗ ПРИРОДИ
На все життя О. Довженко зберіг у своєму
серці образ ріки дитинства, яку він називає зачарованою. «А на Десні краса!
Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок
до Десни, миюся, п’ю воду. Вода ласкава, солодка. П’ю ще раз, убрівши по коліна
і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда до сінокосу. І вже я
не ходжу, тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози —
ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба».
Така поліфонічна картина незайманих багатств
природи дивує і чарує читача, особливо сучасного. Письменник же не лише
відтворює красу улюбленої річки та її берегів, а й утверджує взаємозв’язок
людини і природи як необхідну умову духовності, показує благотворний вплив
природи на людські розум і почуття, особливо дитячі.
Спостережливий, наділений почуттям
прекрасного, Сашко з літа в літо бачив, якими барвами вигравав город, і вбирав
ті кольори й запахи у свою чутливу душу: «… огірки цвітуть, гарбузи цвітуть,
картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку,
буряків, лободи, укропу, моркви!» Знав, яка рослина як пахне і який смак має
квітка. Хлопчик любив усе в природі: «пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок
любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб’яче
ніжно-журливе кумкання в болоті, як спадала вода весняна».
Картинами неповторної природи наповнена вся
кіноповість «Зачарована Десна». Це і описи повені, сіножаті з «фамільною
вороною», і змалювання собак, коней, і полювання дядька Тихона, і ще безліч
перлинок — міні-пейзажів на зразок: «Дивлюся у воду — місяць у воді сміється»,
«чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу»
чи «хмари по небу пливуть вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих,
вчиняють битви і змагання…»
2. Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=CPCPOlAgboA
https://www.youtube.com/watch?v=OxD1WN1vHqY
https://promovu.in.ua/zacharovana-desna/
3.Виконати тест
Код доступу 8702050
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група К 19 1/9 українська література
Тема. Література
масова, популярна.
Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990
– х років
1. Опрацювати матеріал
https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
ст.240
Постмодернізм
як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років
У літературному процесі
сьогодення активно працюють представники різних мистецьких течій чи напрямків —
традиційного народницько-реалістичного; модерністського з тяжінням до нового чи
старого традиціоналізму; постмодерністського з елементами неоавангардизму. Ми зосередимо увагу на постмодернізмі.
Сучасні літературознавці
Дмитро Наливайко, Тамара Гун- дорова, Соломія Пав личко, Роксана Харчук
літературний процес кінця XIX—XX століття умовно поділяють на два етапи:
1) епоха модернізму
(кінець XIX — 70-і роки XX століття);
2) епоха постмодернізму
(80-і роки XX — початок XXI століття).
Постмодернізм як літературна течія виник у США та Європі
в останню третину XX століття. Естетичну
природу цього мистецького явища пов'язують із плюралізмом — поєднанням і
органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує
мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне,
іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності.
Постмодернізм виник
внаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він
передбачає опозицію до модернізму і має такі параметри:
- модернізм —
постмодернізм;
- закрита форма —
відкритість дискурсу;
- цілеспрямованість мистецтва
— мистецтво як гра, карнавал;
- художня довершеність —
деконструкція.
Постмодернізм вибудовує
особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності
й прип ципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, ти
постмодерністи захищають позицію відстороненого і відчуженого спостерігача.
Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності усіх явищ і
аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію та асиміляцію
людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в радянську добу.[1]
Літературознавці
відзначають такі риси постмодернізму:
— у центрі уваги — не
минуле лібдей, а текст як паралельна ре альність або паралельне минуле;
гіперболізація невідповідності між сучасною мовою, за допомогою якої ми
намагаємося вивчати минуле, і самим минулим;
— визнання неможливості
отримання «позитивного» знання, тобто з'ясування того, що насправді
було,колись із людиною;
— мова — не представник
реальності, а сама реальність, замкнена й самодостатня система знаків;
— провідний метод —
думати про минуле, а не досліджувати його через інтуїцію, осяяння,
«прислухання».
Із методів для постмодернізму характерні: гра з читачем,
іронічність, пародійність, карнавальність, інтертекстуальність, суперечливість,
парадоксальність.[7]
8. Аналіз сучасних
часописів та альманахів
На жаль, сьогодні не
кожна бібліотека має у своїх фондах творів сучасних українських письменників. Ця
література може подобатися чи не подобатися. Проте вона є. Щоб існування
літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорі писати. Тому
джерелами ознайомлення з нею можуть стати «Сучасність», «Київ», «Березіль»,
«Дніпро», «Україна-Вітчизна» та ін. Для детального ознайомлення із сучасним
літературним процесом України, його напрямами та течіями скористатися
літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань «Літературна
Україна», «Дивослово», Література і життя», «Слово і час», «Українська мова і
література», «Дзеркало тижня» тощо.[8]
2.Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=fyhLLU4GrIc
https://naurok.com.ua/urok-nova-doba-novogo-pragne-slova-suchasni-chasopisi-y-almanahi-29638.html
3. Виконати Тест
Код доступу 5027355
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група К 20 1/9 українська література
Тема. Неоромантичне ствердження духовної сутності людини,
її творчих можливостей.
1. Опрацювати матеріал
. https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html
Природа
і людина у творі. Неоромантичне утвердження духовно-естетичної сутності людини,
її творчих можливостей. Конфлікт між буденним і високим, дійсністю і мрією.
Художні особливості твору.
Проблемне питання. Як у творі розкривається проблема людини й
природи?
Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями
спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого
кольору полотняний одяг, що свідчить і про високий естетичний смак тих, хто цей
одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.
Змальована світлими фарбами зовнішність дядька Лева гармонує з душевною його
красою та з ніжною красою лісового куточка.
Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією
людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева,
трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло;
він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й
Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи
зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе сааме під ним. На
жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті
дядька Лева продають його. Завдяки Мавці Лукаш починає розуміти, що в лісі
нічого мертвого немає. Пригадайте, як він зумів збагнути почуття ясена до дикої
рожі. Лукаш розуміє, якою безборонною може бути природа, аж тоді, коли Лісовик
перетворює його на вовкулаку.
Для Мавки в лісі існує безліч табу, зокрема заборона нищити живі рослини. І
навіть коли вона намагається порушити заборону, прагнучи догодити матері
(діалог Польової Русалки з Мавкою) і врятувати своє кохання, перемагає
споконвічна істина — не руш живе, не вбивай! Тому Мавка врізає собі руку.
Для матері Лукаша й Килини природа є засобом споживацтва, задоволення власних
потреб. Коли вони прийшли жити в цю місцину, вона вражає своєю первозданністю,
незайманістю, людина тут не господар, а гість. У ремарці до другої дії ми
спостерігаємо, що людина, облаштовуючи свій побут, нищить гармонію, красу
навколо себе. Порівняймо:
До приходу людини «Старезний, густий, предковічний ліс на
Волині.
Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом.
Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену
драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового
струмка. Струмок той вибігає з гущавин ліса, впадає в озеро, потім, по другім
боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите
ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича,
але не понура,— повна ніжної задумливої поліської краси.
Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та
сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от
має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює
од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду»
Після приходу людини: «На галявині вже
збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій —
жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять
горшки, гладишки. Трава на галявині чисто викошена, під дубом зложений стіжок.
По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар».
Неоромантизм (новоромантизм) — так
називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кін. ХІХ — поч. XX ст., які поєднували у своїй творчості
реалістичне зображення життя з романтизмом.
Леся Українка писала:
«Справжній новоромантизм зневажає не самий натовп, тобто не особи, що складають
натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зачисляти себе до
натовпу, як до чогось стихійного, що поглинає, нівелює, стирає
індивідуальність, приносить її в жертву інстинкту, стадності. Новоромантик
протиставляє натовпу не героя, не вибрану особу, а суспільство свідомих осіб, у
якому він, цей натовп, розчинився б без залишку»:
· властива виразність суспільних ідеалів;
· прагнення до визволення особистості;
· гармонія ідеалу з
життєвою правдою;
· Леся Українка не поділяла персонажів на
головних і другорядних, а наділяла всіх якостями повнокровних самоцінних
особистостей;
· її ліричні та драматичні твори наснажені
визвольним пафосом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і злом, правдою
і кривдою, оптимістична віра в перемогу перших.
Драма-феєрія (від франц. — фея, чарівниця) — один із жанрових
різновидів драми. Для цього драматичного
виду властивий фантастично-казковий сюжет, у ньому відбуваються неймовірні з
реального погляду перетворення, поряд з людьми діють створені уявою письменника
фантастично-міфічні істоти.
На основі знань про
неоромантизм як літературний напрям доведіть, що «Лісова пісня» твір
неоромантичний. (Неоромантичне утвердження духовно-естетичної сутності
людини, її творчих можливостей;
конфлікт між буденним життям і високим пориванням душі особистості,
дійсністю і мрією; індивідуальність і натовп).
Характерною ознакою
драматичного твору є конфлікт. Доведіть, що в «Лісовій пісні» наявний конфлікт
між буденним життям і високими пориваннями душі. (Мавка - це лісова
істота, представник одухотвореної природи, яка є гармонійною й досконалою. Лукаш
спочатку також прагне до досконалості й краси, проте в ньому перемагає
матеріально-приземлене. «Лісова пісня» -
неоромантичний твір, тому Леся Українка показує велику прірву між реальним
життям людини та її високим призначенням.)
¨Зіставляючи природу та
людину, Леся Українка доводить, що світ природи гармонійніший за людський.
Покажемо це на конкретних прикладах. Прочитайте в особах першу розмову Мавки з
Лісовиком. Доведіть, що найсолодше слово для лісових істот – це воля, і вони найбільше бояться її втратити.
2.Переглянути відео
https://www.youtube.com/watch?v=73kcO0P0MHs
http://mutyn.krolevec-osvita.gov.ua/news/09-08-16-09-03-2021/
3. Виконати Тест
Код доступу 9670929
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Контрольний твір «Філософський мотив сенсу людського
життя в драмі Лесі Українки «Лісова пісня»
Відповіді надсилайте на електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net або звертайтеся у приват через Viber .
Коментарі
Дописати коментар