Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 29.03.2021

19 квітня 2021

Група К 19 1/9 Стилістика

Тема. Інтернаціональна лексика. Застарілі слова

1. Опрацювати

Інтернаціоналізми та принципи їх класифікації

Інтернаціоналізми, інтернаціональна лексика — слова, які виражають поняття міжнародного значення і існують у багатьох мовах світу (споріднених і неспоріднених), зберігаючи близьке або спільне значення й фонетико-морфологічну будову [4].

Є три принципи класифікації інтернаціоналізмів.

1. Принцип вмотивованості

Основними критеріями класифікації інтернаціоналізмів є вмотивованість, чи «внутрішня форма». Є три типи вмотивованості.

В інтернаціоналізмів значення завжди схожі, тоді як схожість форм може спиратися на певну низку ознак [1; 256].

На думку більшості науковців, інтернаціоналізми мають міжнаціональний характер вживання (їх не можна відносити до слів рідної мови), однакові за значенням та аналогічні за вимовою як мінімум у трьох неспоріднених мовах. При цьому вони не обов'язково мають характер запозичень (вони виходять за межі запозичень), бо багато слів рідної мови стали інтернаціоналізмами [5; 144-145].

В усякому разі, національна форма, нехай навіть якщо вона засвоєна якоюсь іншою мовою, може вважатися водночас інтернаціональною лише за умови, якщо є форми етимологічно ідентичні з нею у кількох інших мовах, якщо всі ці форми є схожими, а мови належать до різних мовних сімей [2; 120].

Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не є однаковим у різних мовах. Все залежить від преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність інтернаціонального елементу в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов, а саме:

а) сприяє повсякденній комунікації;

б) має широке застосування у вивченні та викладанні іноземних мов;

в) передає інформацію стосовно культурно-історичних контактів між різними народами;

г) може інтерпретуватися як словник пан-європейської культури;

г) робить вагомий внесок у дискусії стосовно іншомовних запозичень [6; 166].

2. Класифікація інтернаціоналізмів з точки зору перекладача

Чіткі критерії визначення поняття інтернаціоналізму, на жаль, відсутні і тому різні науковці тлумачать дане поняття по-різному. Наукове визначення поняття лексичного інтернаціоналізму намагаються дати, стверджуючи, що інтернаціоналізмами в мовознавстві слід називати особливо важливі форми лексичної спільності, які є міжмовною синхронічною категорією, що має прояв лише при зіткненні або зіставленні мов [2; 13].

З точки зору перекладача інтернаціоналізми можна умовно розділити на дві групи.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що переважна більшість інтернаціоналізмів є частковими інтернаціоналізмами, а повні інтернаціоналізми — це також окремий випадок часткових інтернаціоналізмів.

Псевдоінтернаціоналізми — це також слова, які були утворені з міжнародних морфем та не вийшли за межі конкретної мови-продуцента, тобто не були запозичені іншими мовами (типу рос. лифтёр) [3; 63].

Такі одиниці часто бувають нездоланною проблемою для недосвідчених перекладачів. Недарма їх називають "удавані або фальшиві друзі перекладача" (translator's false friends). Зустрічаючись з ними, перекладач мимоволі згадує етимологічно тотожне українське слово і забуває, що його значення та вживання не співпадають із значенням та вживанням відповідного англійського слова.

3. Класифікація інтернаціоналізмів за способом та джерелом запозичення

Існує кілька принципів класифікації інтернаціональних елементів за способом запозичення та за вибором джерела запозичення.

За вибором джерела виділяєтьлся 4 типи інтернаціональних форм:

1) чисто латинські або грецькі слова (omnibus);

2) національні латинізми та еллінізми, які мають греко-латинські корені та національні закінчення (лат. industria, англ. industry, нім. Industrie);

3) національні слова, що стали інтернаціоналізмами (типу рос. спутник);

4) народно-латинські (романські) варіанти латинських коренів (іт. flusso, icn. flujo — від лат. fluxus) [7; 75].

Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми.

Історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища.

Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів:

а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ратуша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком;
б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум ‘яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, ла
кей, козачок;
в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогати
на, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль.

Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Лренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників…

Іноді архаїзми вживають для вияву іронії, сарказму, зневаги або створення гумористичного ефекту, вдаваного пафосу. Цього досягають, поєднуючи їх із словами зниженого плану як, наприклад, у вірші Т. Шевченка «Царі»:

Старенька сестро Аполлона,
Якби ви часом хоч на час
Придибали-таки до нас
Та, як бувало во дні они,
Возвысили свій божий глас
До оди пишно чепурної,
Та й заходилися б обоє ;
Царів абощо воспівать.

Вживання тут архаїзмів во дні они, возвисити, глас, воспівать поряд із такими словами розмовно-побутового плану, як старенька, придибати, чепурна, заходитися, абощо, надає текстові несерйозного, іронічного звучання.

Використовуючи застарілі слова, треба так поєднувати їх з іншими словами, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення.

Ось, наприклад, як розкрито значення слова свита в повісті С. Васильченка «Широкий шлях»: Хлопцеві не хотілось показати знову себе Оксані у цій довжелезній свиті. Як піп у рясі. «Буду вертатись із Вільшани, зайду до Котрі — полагодимо свиту, підріжемо рукава, позалатую дірки, що миші погризли, то й можна буде надіти. Надіну ту сорочку з вишиваним коміром, що той раз кинув у неї, то й зовсім буде добре…»
Означення довжелезна порівняння як піп у рясі, цегсаль рукава — усе це разом дає уявлення про свиту як про «довгополий верхній одяг».

2.Переглянути

https://webpen.com.ua/pages/vocabulary/obsolete_words_and_neologisms.html

https://studexpo.ru/192234/angliyskiy/viznachennya_internatsionalizmiv

https://www.youtube.com/watch?v=Nn5IHBKaKSY

4. Тести. Закріплення.

Код доступу 9491543

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 19 1/9 Українська мова

Тема. Стилістичне забарвлення фразеологізмів.

Стилістичні особливості словотвору.

1. Опрацювати

За підручником & 40 -41 ст. 181-187

Виконати вправу 408, 416

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

Під стилістично забарвленими фразеологізмами розуміють, по-перше, їх стильову належність, закріплення за певними сферами мовленнєвого спілкування. Наприклад, ФО п'ята колона, входити в плоть і [в] кров звичайно вживаються в книжному стилі. Фразеологізми ні в казці сказать пі пером описать, стрільці — молодці властиві фольклорному мовленню, напхати пельку — просторічному. Усі названі групи протиставляються розмовним фразеологізмам, яких абсолютна більшість (відбивати охоту, хоч лопатою горни, не з дурного десятка). По-друге, стилістично забарвленими називаються і ФО, які перебувають за межами літературної норми, наприклад просторічні, жаргонні. Останні особливо помітно активізувалися в кінці XX ст.: молодіжне іронічне дуля з рота «висунутий язик», жаргонізоване розмовне упасти з дуба на кактус «стати дурнуватим», кримінальне лягти (залягти) на дно «припинити злочинну діяльність», бізнесове, кримінальне чорний пал «надприбутки, що не контролюються державою» (пал — гроші готівкою), жаргонізоване іронічне в голові міні — бікіні «хтось дурнуватий».

Стилістичне забарвлення ФО найтісніше пов'язане з їх експресивністю, емоційністю та оціненістю. Через те, що емоційність та оціненість ФО, як правило, суміщаються з їх експресивністю (багато лінгвістів експресивність вважають навіть категоріальною ознакою фразеологізмів), виправданий і сам термін, винесений у заголовок цього параграфа.

Експресивне (лат. виразне, випукле) забарвлення пов'язане з виражальними особливостями фразеологічної одиниці. Експресивність детермінована насамперед «інтенсифікованою напругою» семантики ФО, показником якої в дефініції виступають семи типу дуже, надзвичайно, зовсім, повністю : (білий) як сніг «дуже, надзвичайно (білий)», і в ложці води не спіймаєш «дуже хитрий», як на кілочках «дуже занепокоєний», (не знати) ні сном ні духом «зовсім (не знати)», (розсердити) до кінця «зовсім, повністю (розсердити)». Немотивованість ФО, незрозумілість окремих компонентів — тежджерело експресивності (запити сапа за шкуру, не до Петра, а до Різдва, ні пуху ні пера). Звичайно їх семантика «злита» з художньо-поетичною, «опрацьованою» узусом формою. Часто це римовані компоненти ФО (було та загуло, з пучок та з ручок, міняти шило на мотовило); ФО із синонімічними компонентами (з вогню та в попум'я, всякий і кожний); з паронімічними компонентами (з скрипом — рипом, тринди-ринди коржі з маком); ФО з компонентами прикладкового характеру (ділити хліб — сіль пополам, різати правду — матінку); з антонімічними компонентами (робити добру міну при недобрій грі, за і проти). Експресивне забарвлення ФО завдячує й компонентам-тавтологізмам (без роду й прароду, мішок мішком); усталеним сполукам з нереальним образом (душа в п'ятки втекла, проспати царство небесне, ходити по лезу ножа); каламбурам (без ножа різати, без ночі не тутешній). Експресивні фразеологізми характеризують або стан мовця, або його ставлення до висловлюваного.

Емоційність пов'язана з функцією передавання настрою, почуттів, емоцій, переживань (радість, ненависть, гордість, захоплення, тривога, відраза, переживання, хвилювання, співчуття тощо). Сюди належать, зокрема, ФО з компонентами-концептами широкого емоційно-смислового діапазону душа і серце, а також контрастного чорт: душа болить, аж душа радіє, серце тенькає, серце стискається, чорт візьми, грубо чорт (дідько, нечистий) несе (кого). До них належать практично всі вигукові фразеологізми, які нерідко не розчленовано виражають почуття людини: отака (от така) ловись!, оце так штука (штуковина) ! «уживаються для вираження здивування, захоплення або радості», хай йому чорт (сім чортів, гаспид), чорт (біс) його візьми, ще (іще) б «тільки так, а не інакше». Виразно емоційні фразеологічні суміщені омоніми (Л. Ройзензоп, І. Абрамець), тобто вислови, які поєднують словесні засоби передачі душевного стану, дії з назвою міміки чи жестів. Звичайно вони включають соматизми: надувати губи «гніваючись, надавати обличчю незадоволеного вигляду» (дефініція навіть включає обидва плани — семантичний і жестовий), наморщити лоба, повернутися спиною (до кого), тупотіти ногами (на кого).

Оцінність передбачає насамперед схвальну/ несхвальну характеристику предмета, пор. битті вовк «досвідчений моряк» — вовк в овечій шкурі «лицемірна людина, що приховує злі наміри». До схвальних віднесемо ФО гострий на язик, золоті руки, золота голова, голова на плечах (у кого), розумна (твереза, мудра) голова. І навпаки. фразеологізми голова з вухами, капустяна (куряча) голова, порожня (пуста) голова становлять корпус несхвальних висловів. Експресивно-оцінні вислови досить чітко поділяються на фразеологізми зі стилістично підвищеним, урочистим звучанням (з відкритим забралом, альфа і омега, кинути рукавичку, підняти рукавичку) і стилістично зниженим (молоти язиком, теленькати язиком). Високе звучання мають урочисті фразеологізми: нести (класти, кидати) на вівтар (чого), приносити (складати) на вівтар (на олтар) (чого, чий, що), відходити у вічність, відходити у небуття «помирати», голову схилити (перед чим) «віддавати шану чому», а також поетичні, народнопоетичні, пісенні: живуща і цілюща вода, випивати очі, на ясні зорі, на тихі води «в Україну; додому, в рідні краї». Знижений стилістичний план властивий іронічним фразеологізмам: святий та божий, велике цабе, відкривати Америку, зневажливим: дерти горло (горлянку), зіграти в ящик, (знати) як облупленого, дутеля з'їсти, фамільярним: дзвонити зубами, дивитися в зуби (кому), заорати носом, грубим: давати зуботичину (кому), гнати у три вирви (кого), вульгарним: якого дідька «чому, з якої причини», і чорт лизне (кого) «хто-небудь пропаде або помре», лайливим: щоб так по правді дихав «уживається для вираження незадоволення». Оцінка пов'язана також із жартом: макітра зварила (в кого), макітра розуму (в кого), в голові подлубати тощо. Образні вирази, якими і є фразеологізми, приховують у собі об'ємну згорнуту інформацію, яка є «специфічним способом відображення й оцінювання осіб, предметів, явищ і ознак, ситуацій, різних стосунків»