Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 29.03.2021

7 квітня 2021

Група К 19 1/9 українська література

Тема. Найвагоміші здобутки сучасної літератури

1. Опрацювати матеріал

Здобутки сучасної української літератури

Сучасна література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний зв'язок із національною культурною традицією. Сучасна українська література знаходиться на тому ж етапі розвитку, як і Україна. Вона підростає, хоча базується на фундаменті, який ніхто не зміг зруйнувати. До цих пір українці з деякою байдужістю ставилися до літератури. Але це змінюється, письменники нашого часу не просто люди, що пишуть для себе, це суспільно значущі творці, які розвивають Україну.

Проблемні питання

1. У чому причина неготовності українців зосередитись на нашому мистецькому продукті, а не шукати закордонних книжок?

2. Чи проблема в несприйнятті української як рідної мови?

3. Чи закладено відсторонення від української літератури ще зі школи?

Поняття сучасної літератури умовно охоплює художні процеси останніх двох десятиліть. Українські митці слова взяли активну участь у розгортанні боротьби за національно-культурне відродження. Розпад тоталітарного Радянського Союзу і проголошення 1991 року державної незалежності України скасували штучні обмеження в розвитку культури й мистецтва. Творча свобода принесла в літературне життя нові віяння. В сучасній літературі співіснують і часто досить плідно співпрацюють письменники, що належать до різних літературних поколінь. Розмаїтість мистецького процесу не дозволяє запропонувати однозначної чіткої класифікації за стильовими течіями та ідейно-естетичними орієнтирами. І це зрозуміло: сучасна література — явище, яке перебуває в постійному русі, розвитку, вона змінюється, еволюціонує. На сьогодні, можливо, найбільш прийнятним є поділ письменників за літературними поколіннями та стильовими пріоритетами. Літературним поколінням заведено виділяти групу митців слова, які народилися приблизно в один час, мають схожий культурний і життєвий досвід і так само приблизно в один час реалізували свій творчий потенціал. Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

Постмодернізм як явище

Епоху, в межах якої розвивається сучасна українська література, визначають як постмодерну. Явище постмодернізму (лат. post — префікс, що позначає наступність, фр. modern — сучасний) представлене не лише в літературі, а й у мистецькому та культурному житті загалом. Постмодерній літературі властиві пошук та експериментаторство. З'являються нові жанрові форми на межі власне літератури й публіцистики. Набувають все більшої актуальності «другорядні» жанри — есе, мемуари, коментарі, трактати.

Український читач сьогодні ще переживає період звільнення від залишків тоталітарної ідеології, тож цим обумовлений значний запит на літературу, яка б в іронічному, ігровому плані розкривала фальш подвійних стандартів радянської системи та її пережитків. Маючи схильність до викриття фальшивих авторитетів, постмодернізм водночас не суперечить національному в мистецтві.

Український постмодернізм

Про постмодернізм в українській літературі заговорили на початку 1990-х років. Першою термін «постмодернізм» ужила в Україні в 1991 р. Наталка Білоцерківець, охарактеризувавши літературні гурти «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», музичні — «Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка» як постмодерністські. Тексти постмодерних творів відзначаються цитатно-пародійним багатоголоссям, алюзійністю, нони часто відсилають читача до інших текстів. Постмодернізм широко використовує ігрові прийоми. В українській культурі особливість постмодерної ситуації полягає в її протиставленні радянському тоталітаризмові. Важливу роль український постмодернізм відіграє в осмисленні колоніального минулого, розвінчуванні його авторитетів, стереотипів та догм.

Для одних критиків постмодернізм був обіцянкою українського бестселера, для інших — чужим і неорганічним явищем, принесеним із Заходу.

В українському суспільстві з початку 90-х відбувається відкриття цілком різновалентних пластів культури, вітчизняних та інтернаціональних з одного боку, вітчизняного модерну, замовчуваного в радянські часи, а з другого — невідомої, неперекладної раніше західної «високої» літератури та філософії, а також жанрів масової літератури. Більшість дослідників вважає, що український постмодернізм пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше — із представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та ін.

Літературний андеґраунд шокував «законопослушного» обивателя. «EINE KLEINE NACHTMUSIK» («Від Дону до Сяну») та «Любіть» («Любіть Оклахому!») Олександра Ірванця ніби руйнувала загальноприйняті норми добропорядності в українському суспільстві. Проте варто згадати слова Лесі Українки: «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив».

У зв'язку з українським постмодернізмом слід згадати і так званий «станіславівський феномен» — творчість письменників, пов'язаних тією чи іншою мірою з Івано-Франківськом. Найпомітніший представник — Ю. Андрухович, автор декількох поетичних книжок та романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Пер-перзім» (1996), «Дванадцять обручів» (2003).

Останнім часом активно розвивається українська молодіжна постмодерна література, зорієнтована насамперед на підліткову читацьку аудиторію. Основні проблеми, до осмислення яких звертаються представники цієї течії, — пошук молодою людиною себе, визначення життєвих орієнтирів, сенсу життя, протест проти «жорстоких» звичаїв «дорослого» світу із його лицемірством та подвійними стандартами. Представники молодіжної літератури віддзеркалюють процес поступового дорослішання й відповідно — пізнання себе і світу. Це пізнання не завжди є простим, воно сповнене випробувань, перешкод, драматичних пошуків. Для творчості сучасних молодих письменників характерний епатаж, бажання вразити читача, заволодіти його увагою.

Покоління, яке виросло в незалежній Україні, поступово встановлює все більш тісні зв'язки із західноєвропейською культурою, сприяє якісному оновленню і стильовому збагаченню нашої літератури.

За останні два десятиліття українське письменство зазнало суттєвого тематичного оновлення. Позбувшись ідеологічних обмежень, воно звертається як до гострих актуальних питань, так і до проблем філософського характеру. Центральне місце в сучасному літературному процесі займає проза. Значно розширився її жанровий діапазон — насамперед це стосується жанрів масової літератури. Розвинулися детектив, трилер, еротична повість, містика. Сучасна література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний зв'язок із національною культурною традицією.

Проза, есеїстика

Особливістю післярадянської української прози є її інтертексту-альність, тобто автори посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасників чи навіть свої власні, тим самим створюючи своєрідний альтернативний канон сучасної української літератури.

Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це і детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів. Якщо говорити про палітру сучасної есеїстки, то це особлива сфера, що обумовлена вивільненням творчого процесу особистості митця із зашорених рамок мислення. Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо.

Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати українською мовою. У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь.

Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності.

Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки. Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко.

«Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»), Люко Дашвар («Покров», «Ініціація»), Надія Гуменюк («Квіти на снігу»).

2. Переглянути відео

https://www.slideshare.net/ssuser82d95d/ss-58318722

https://www.youtube.com/watch?v=bMWFyIKZQNg

https://www.youtube.com/watch?v=UtediyYQRMo

3. Виконати

Тести

https://zno.osvita.ua/ukrainian/tag-suchasnyj_literaturnyj_proces/

Тема. Література елітарна, вишукана, високохудожня.

1. Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html

ст. 239 -240

1. Теорія літератури

Елітарна література — художнє письменство, розраховане на витончене естетичне сприйняття, на інтелектуально освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової культури. Вона випереджає середній рівень духовного розвитку суспільства, задає високі зразки для наслідування. У розвитку літератури елітарність протистоїть масовості. Елітарна творчість є у багатьох письменників-класиків: Т. Шевченка (поезії останніх років), І. Франка (філософська лірика), Лесі Українки (драматургія), М. Рильського, М. Зерова, Є. Плужника, М. Бажана, О. Ольжича, Є. Маланюка, Г. Чубая та ін. У ХХ ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури («чтива»). Реакцією на цей процес став постмодернізм, коли в одному творі поєднуються «пласти», розраховані на масового читача і на елітарного.

Масова література — інша назва — белетристика. Художня література, розрахована на масового читача, його середній рівень розвитку. Протиставляється елітарній літературі. Умовно белетристику можна поділити на високоякісну (П. Коельйо, Р. Бах, в українській літературі — «Тигролови» І. Багряного) і низькоякісну («чтиво»). Головна функція масової літератури — розважальна, проте високоякісна здатна також порушув важливі проблеми, ставити високі ідеали, покликати до наслідування, натомість «чтиво», що будується за простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх.

Елітарна та масова література — два потоки сучасного літературного процесу. В сучасних культурно-історичних умовах традиційне протистояння елітарної та масової літератури втратило свою гостроту.

Елітарна (від франц. elite — краще, добірне) література вирізняється інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю підтексту та зашифрованих образів, символів. Такі твори потребують підготовленого читача.

Масова література — це розвивальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами. Такі твори передбачають спрощене читання. Типові ознаки — пригодницький вульгаризований романтичний сюжет, щасливий фінал. Масову літературу читають 90 % усіх людей, а 10 % просто соромляться про це казати.