План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 28.04.2021

5 травня 2021

Група К 19 1/9 українська література

 Тема: Г.Пагутяк «Потрапити в сад». В.Діброва «Андріївський узвіз»

1.     Опрацювати матеріал 

https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html

ст.240

“Потрапити в сад” аналіз

Автор – Галина Пагутяк

 

Рік написання – 1989

 

Жанр – оповідання

 

Тема твору «Потрапити в сад» — самотність, безпритульність особистості в суспільстві, байдужому до долі людини. 

 

Ідея оповідання “Потрапити в сад”— розкриття душевного багатства героя, його гідності й самоповаги, доброти й щирості у ставленні до оточуючих та світу.

 

Проблематика — утвердження гуманістичних ідеалів, моральних чеснот.

 

Сюжет та композиція твору “Потрапити в сад”

На початку оповідання автор коротко описує яблуневий сад, що росте на території вокзалу за високою стіною й постійно зачиненими дверима: «З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблучками. Тільки горобцям було вільно перелітати через огорожу».

 

Головний герой — Грицько. У нього немає родини, немає житла, він хворий на невиліковну хворобу (епілепсію). Грицько живе з того, що заробляє грою на гармошці в електричці.

 

Є в Грицька своя заповітна мрія — потрапити до привокзального саду. Шкода лише, що сад недоступний — за високою огорожею. Може, тому героя й хвилює ця мрія: в уяві гармоніста сад стає бажаним місцем для спочинку втомленої душі.

 

Одного дня Грицько провідує тяжко хворого друга Микольцьо, у якого заночував. Микольцьо – самотній, але добрий чоловік. Загалом, Грицько та Миикольцьо дуже сході, авторка виділяє їхні доброту, гідність, людяність, здатність співчувати і мріяти. Його друг, розуміє, що скоро помре, вирішує залишити Грицькові своє майно — хату та вірного собаку. Це — кульмінація твору. Однак такий дарунок викликає у Грицька іронічну репакцію: «А мене в будинок престарілих візьмуть! — весело сказав Грицько. — У лікарні сказали. І зараз би прийняли, та роки поки що не вийшли. Або оженюся, га?».

 

Фінал оповідання — відкритий: Грицько, слухаючи завивання нічної бурі, хвилюється, аби вітер не поламав гілля в саду та не пошкодив хату.

 

В оповіданні немає великих описів, але їх компенсують яскраві деталі. Внутрішній світ головного героя розкривається і через внутрішні монологи та діалоги, авторську присутність у тексті. Композиційною особливістю твору є його своєрідне обрамлення — образ саду на початку оповідання та наприкінці.

 

“Потрапити в сад” характеристика Грицька

Грицько — рано став сиротою, не мав ні домівки, ні родини. Його описано як «мізерного чоловічка в зеленому капелюсі й широких споднях». На життя заробляє, граючи на гармошці по електричках, хоча й знає лише три пісні. Грати хлопця навчив батько, який повернувся з війни калікою.

 

Грицько тяжко хворий на епілепсію, напади хвороби Грицько переживає в лікарні, а взимку інколи живе в сестри. Суспільство засуджує його за жебрацтво, але герой відкидає ці звинувачення, він вважає, що живе чесно і гідно. Він бачить у такому житті свободу вибору й навіть проводить паралелі між собою і відомим філософом: «Григорій Сковорода теж поблукав по світі, а чим моя гармошка за його філософію гірша? Тішуся з того, що були на землі такі люди, як Григорій Савич. Не кожному тісно межи стінами, ой не кожному…».

 

Грицько вважає себе незалежним, і навіть ображається на людей, які вважають його жебраком: «Не любив Грицько бабів з буфету, бо ще давно котрась назвала його жебраком. Бачать люди, що він не жебрак. Красти легше, ніж грати на гармошці по електричках».

 

Попри всі негаразди в житті герой не втратив людяності та доброти. Він підтримує сестру, коли та плаче, співчуває тим, кому важко; хоче бути між людьми («Треба, щоб люди мене виділи і щоб я їх видів»); підгодовує бродячих собак і котів; звертає увагу на те, що товариш Стьопа змерз, непокоїться про його матір, у якої закінчилися дрова серед зими. Коли Грицько, довідався, що його друг Микольця важко хворий, то вирішує залишитися ночувати у того щоб його підтримати.

 

Грицько – неймовірний герой, бо навіть не маючи грошей, дому, він може поділитися останнім, допомогти людині у важкому положенні, висловити співчуття. Незважаючи на бідність Грицько слідкує за чистотою власного одягу.

 

Єдина мрія Грицька потрапити в зачинений сад біля вокзалу: «Грицькові уявлялося, що якоїсь теплої ночі він вилізе з останньої електрички і, йдучи до вокзалу, побачить відчинені двері. Увійде в сад, ляже в сплутану духмяну траву, притулиться щокою до землі-матінки, буде плакати і питати: “У кого я такий вдався — нещасний та волоцюга?”». Для Грицька потрапити в сад — значить потрапити до раю.

 

Галина Пагутяк показує читачам знедолених людей, відторгнутих суспільством з незвичної сторони. Авторка показує читачам трагічну долю дитини війни: батько — каліка, ранню смерть матері, пияцтво і смерть батька, тяжку хвороба — тому цей образ викликає співчуття, а не зневагу. Авторка підтверджує, що наше суспільство надто стереотипне, судить про людину за соціальним статусом, а не за її вчинками.

 

Отже, головний герой із повагою ставиться до людей, сам має почуття власної гідності; уміє прощати, може допомагати людям; він щедрий; любить життя в усіх його проявах; помічає красу навколишнього світу. Такі риси характеру образу Грицька надають йому гармонійної цілісності.

 

“Потрапити в сад” характеристика Микольця

Микольця – товариш головного героя Грицька. Це самотній, старий та тяжко хворий чоловік, який живе в невеликій хаті з одним вікном. Микольцьо фарбує єдине вікно та двері білою фарбою, намагається підтримувати чистоту в кімнаті.  Заробляє він тим, що ремонтує черевики. Герой розуміє, що скоро помре, тому хоче залишити у спадок Грицькові свою хату та вірного собаку. Відносини між товаришами щирі, безпосередні й відкриті. Коли Грицько грає на гармошці або читає «Кобзаря», Микольці одразу світлішає на душі.

 

Герої не втратили здатність мріяти про щасливіше життя, прагнути до ідеалу, вони здатні проявити милосердя та співчуття.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/halyna-pahutiak-potrapyty-v-sad-analiz

  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Дайте відповідь на питання:

-         Яких письменників ми називаємо сучасними? (письменники, що діють в наш час).

-         Назвіть імена сучасних українських письменників (Андрій Курков, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Шкляр, Іздрик Юрій, Роздобудько Ірен).

Поет К. Москалець дотепно зауважив, що не кожному з нас вдасться дожити до пенсії, проте всім доведеться дотягти до смерті.

 Як ви розумієте це висловлювання?

Шановний одинадцятикласнику, якщо тебе зацікавить подана в конспекті інформація, радимо прочитати роман у повному обсязі.

 СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ; ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

Повідомлення для учнів.

Володимир Діброва, представник «задушеного покоління», той, чия молодість припала на період брежневського застою, той, хто, наспівуючи пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й плекав замість совєтського колективізму індивідуалізм, до пенсії таки дожив.

Народився 11 серпня 1951, у місті Донецьку. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нона Дмитрівна.

Вчився у Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів (1968—1973).

У 1985—1988 — аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ.

Яскравий представник «андеґраундної альтернативи» 1970 — 1980-х років, що творилася паралельно до радянського офіціозу — у самвидаві.

Дебютувавши наприкінці «перестройки» двома книжками в офіційному друці («Тексти з назвами і без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991), він одразу став одним із найпопулярніших українських прозаїків, перекладеним у НімеччиніПольщіУгорщиніШотландіїСШАКанаді

1996 року перекладався в американському видавництві «Northwestern University Press»

Нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.

Від 1994 року живе й працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

2007 року - роман «Андріївський узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».



Прочитайте анотацію.

АНОТАЦІЯ

Це – «роман-подорож» сучасного українського письменника Володимира Діброви. На початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і ніби подорожує в бік дитинства.

Він робить п´ять зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав, починаючи із п´яти років. Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути. Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі Андріївського узвозу – вулиці, яка з´єднує низ міста з верхом, дитинство героя – зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований не лише на шанувальників рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.

Прочитайте стислий сюжет книги.

У «Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва талановиті поети.

У чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно родини, а й у лоно церкви.

На святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.

          ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Евристична бесіда.

- Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного читача?

- Як  ви ставитесь до поведінки персонажів?

Пропонуємо прочитати вислови сучасної літературної критики про роман «Андріївський узвіз».

Як на перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка видається усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз», незважаючи на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.

В. Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із нами в житті. Трагічною, на думку прозаїка, є відірваність української людини від християнської й національної традиції, про що свідчить фальшиве нацреалістичне дійство, яке змушений оглядати чоловік увечері перед першим інсультом. Трагічною є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою, нещастя нерідко об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є одним із різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й розчарування людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя – пшиком.                В. Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона витримує удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.

У романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію свого «задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що народилося не в тому місці й не в той час. Якщо совєтський період — атмосферу «благословенного застою» — в «Андріївському узвозі» прозаїку вдалося відтворити переконливо, то час незалежності, на мою думку, – ні. Оскільки він означений пунктирно (можливо, тому, що сам В. Діброва тривалий час живе за межами України).

У «Андріївському узвозі» прозаїк залишився вірним іронічному стилю. Його іронія гірка, скептична, а сміх переважно невротичний. Цей сміх, як спазм, перехоплює горло. Звичайно, він маскує ридання. Відомо, що сучасна українська література соромиться сліз. Її творці вирішили сміятися завжди і скрізь, наслідуючи М. Гоголя, а не Т. Шевченка. Одначе є моменти, коли без сліз (і то рясних)  не обійтися.

Мотиви у цьому романі теж традиційні. Центральним є мотив любові, який так оптимістично прозвучав свого часу ще у оніричній післямові до роману «Бурдик»: «любов — це те, що є завжди! Серед того, чого нема ніколи!» У «Андріївському узвозі» любов перетворюється на метафоричну линву, вхопившись за яку, чоловік подорожує в часі, здійснюючи п’ять зупинок, що символізують вузлові моменти його біографії. Саме на п’ятій зупинці, у дитинстві, герой розкриває читачеві свою таємницю. Дитиною він прагнув покататися на тарзанці, але дорослі категорично забороняли йому це робити. Маленький хлопчик зрозумів — дорослі нещасні, бо бояться розігнатися, схопитися за линву й відірватися від землі.

Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось змінити: «В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя».

(https://uk.wikipedia.org/wiki/Андріївський_узвіз_(роман))

(http://litakcent.com/2007/12/25/roksana-harchuk-smert-ce-ne-najhirshe-scho-mozhe-trapytysja-z-namy-v-zhytti/)

         

2.Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=HqTad1WKjls

https://naurok.com.ua/volodimir-dibrova-andri-vskiy-uzviz-223176.html

 

 

3. Виконати     Тест

Код доступу 9963245

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

 

Код доступу 4286913

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

 

Відповіді надсилайте на електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net  або звертайтеся у приват через Viber .

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу