План роботи
з предмета українська мова та література
зі здобувачами освіти
на період дистанційного навчання
11 березня 2022р.
Група К 21 1/9 українська література
Тема. Леся Українка (Лариса Косач). Життєвий і творчий
шлях.
1. Опрацювати
. https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html
ст. 205 - 214 прочитати, скласти тези
прочитаного.
2. Переглянути
https://lib.if.ua/exhib/1455025690.html
3. Виразно читати поезії, аналізувати. Скласти паспорт вірша «Contra spem spero!»
Аналіз поезії “Contra spem spero”
Лесі Українки
«Contra spem spero» – чи не найвідоміший вірш Лесі Українки. Він
утверджує життєвий оптимізм і відкидає тугу у читача. Лірична героїня, яку
дослідники часто ототожнюють із авторкою, намагається радіти життю і закликає
цінувати кожну мить. Ви ще не вивчили цього вірша напам’ять? А,
може, не знаєте його особливостей, художніх засобів чи історію написання? Усе тут ⤵
Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки,
входить до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії
сподіваюсь). Вперше
у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання «На крилах
пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи.
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: медитативна лірика
Жанр: вірш
Художній напрям, стиль: модернізм, неоромантизм
Провідний мотив: заперечення тужливих
настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих
ситуацій.
Тема вірша: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея: є підняття духу та надії на те, що після
чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли
навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити,
коли знайти останню краплю надії.
Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і
намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі
ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.
Віршовий розмір: тристопний анапест,
перехресне римування
Художні засоби:
- епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи
сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора
льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий,
вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна;
- метафори: владарка
темних ночей;
- звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!
Також, не можна не зазначити про
присутність міфологеми у творі. Вірш привертає увагу своєю простотою думки та
високо піднятим настроєм.
Уся поезія побудована на антитезах, причому художні
протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність
досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність
звучання твору.
Імпульсом до створення вірша стало
загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги
переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати
боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному
аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом,
і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли
категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній
його строфі.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари
осінні!
То
ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні,
я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я
на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І
від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.
Я
на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В
довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так!
я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи
сумні!
4. Тест.
Код
доступу 6482020
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група Гз 21 1/9 українська література
Тема. Михайло Коцюбинський. Психологічна новела «Intermezzo». Автобіографічна основа.
1.
Опрацювати
. https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html
ст. 117 - 133 прочитати, скласти тези
прочитаного.
Жанр
Твір розпочинається присвятою («Присвячую
кононівським полям») та переліком незвичайних «дійових осіб» (Моя утома,
Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука
города, Людське горе).
Однак «Intermezzo» не драматичний, а епічний твір. За жанром це імпресіоністична новела.
Новела – один із видів епічних творів, близький за
розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю викладу, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів,
відступи від норм усталеної будови.
Історія написання
Твір має автобіографічну основу. М. Коцюбинський через інтенсивну
роботу, виконання службових обов’язків виснажився фізично і морально. Улітку
1908 р. письменник відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча
Євгена Чикаленка в селі Кононівка поблизу м. Яготина (Київська область).
Природа збагатила
письменника численними враженнями. Так у 1908 р. з’явилася новела «Intermezzo».
Тема
Тема твору криється в
його назві. Слово «Intermezzo» означає «перепочинок,
пауза». Цей музичний термін означає невелику інструментальну п’єсу, виконувану
між діями драматичного чи оперного твору при його виставі.
М. Коцюбинський вклав
глибокий філософський зміст у назву своєї новели. Образом Intermezzo новеліст указував не
тільки на перепочинок утомленого митця, але й на органічний зв’язок, може,
чимось перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився
вірний своїм ідеалам. Тож новелу можна вважати й автобіографічним твором (автор
в образі ліричного героя новели показав самого себе).
Розповідь у творі
ведеться від першої особи.
Основні ідеї твору
Можна виокремити дві
основні ідеї новели.
1. Необхідний глибокий
духовний зв’язок із природою, єднання з нею, щоб
подолати втому, зневіру, перепочити,
набратися сил для нової боротьби.
2. Ідея служіння митця народові.
Попри власні проблеми,
депресію, відчай, митець зобов’язаний пам’ятати про страждання й біди власного
народу, служити йому своїм життям та творчістю (саме тому герой наприкінці
твору покидає кононівські поля та знову повертається до міста, щоб продовжити
свою духовну та творчу діяльність, спрямовану на служіння українському
народові).
Художні засоби
Вдало створені пейзажі
передають нерозривний зв’язок людини і природи. Оповідач відчуває «соболину
шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», йому вітер набиває вуха «шматками звуків,
покошланим шумом», «тихо пливе блакитними
річками льон»,
пливе так спокійно, що «хочеться сісти на човен
і поплисти».
Ця картина виглядає
розкішною завдяки багатій художньо-виражальній системі (епітети, метафори,
порівняння), словам-звукам і словам-барвам.
Літературний напрям
Літературний напрям – імпресіонізм. М. Коцюбинський
вважається яскравим представником імпресіоністичної течії в українській
літературі.
Імпресіонізм (від франц. «враження») – художній напрям,
заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень,
співпереживань.
Образи («дійові особи»)
новели
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх
перелік:
· зозуля
· жайворонок
· три білі вівчарки
· ниви у червні
· сонце
· моя утома
· залізна рука города
· людське горе
На перший погляд, їх
дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов’язані між собою, доповнюють одне
одного, зумовлені ідейним змістом.
Серед мінорних (тобто негативних) образів новели – втома,
залізна рука города (міста), людське горе.
Так, втома міцно тримає
душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово
відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями.
Залізна рука міста – це
втілення проблем у житті героя, негативного впливу міського життя, відірваного
від природи, що призводить до втоми, відчаю. Образ залізної руки згадується на
початку та наприкінці твору (спочатку герой тікає від «залізної руки міста»,
потім вона повертає його назад, але коли він уже відпочив і морально готовий
продовжувати боротьбу).
Спочатку природа ніби
протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед
нив я».
Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним
гостем.
У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти
друге на небі…» відчувається готовність
героя до нової боротьби.
Розгортанню образу сонця допомагають зозуля та жайворонок.
Під натиском сил природи
відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і
вона
нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем
сонцю.
Єдиний людський образ у
творі, крім образу автора, це образ селянина. Він пов’язаний з образом
«людського горя». Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання селянства –
бідного, безземельного, затурканого.
Образ селянина уособлює
український народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм
художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю
трудящих.
Новела «Intermezzo» — ніби суцільний пейзаж, і в той же час ми майже
не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа
ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на
голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина.
«Дійові особи»
символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як
поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
Отже, так звані дійові особи новели «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи.
2. Скласти паспорт новели,
виписати цитатні характеристики образів.
3. Переглянути
https://www.youtube.com/watch?v=REq5264cWN8
https://www.youtube.com/watch?v=xLTCQncABqk
https://www.youtube.com/watch?v=ZxRZ0Op4YcA
https://promovu.in.ua/intermezzo/
4. Тести
Код доступу 8182719
Попросіть учнів
використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група Гз 21 1/9 Стилістика української мови
Тема. Вигук, його роль в усному мовленні
1. Опрацювати
Вигук — це незмінна частина мови, що виражає
почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних,
ні до службових частин мови.
За значенням вигуки
поділяються на:
1.
емоційні, що виражають почуття і
переживання: о, ой, ах, фу, пхе;
2.
вигуки волевиявлення, що передають
спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп
та ін.
За способом творення
вигуки поділяються на первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох
(Ах! Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!), та на вторинні, або
похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну
функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах!
Дурниця!).
Деякі вигуки утворились
від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!
Вигуками стали і деякі
усталені звороти: Цур тобі!
Окрему групу становлять
звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.
Близькі за значенням до
вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).
В окремих випадках, коли
вигуки переходять в іменники, вони виступають у ролі членів речення:
Гетьте (зникніть), думи,
ви хмари осінні (Леся Українка).
Спасибі (дякую) вам, люди
добрі! Навколо чуєм хрум-хрум ... хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).
За походженням є вигуки
власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) та запозичені
(Алло! Біс! Браво! Шах! Клас!
О-кей!).
Написання вигуків
Вигуки, що складаються з протяжних звуків або
повторюваних частин, пишуться через дефіс: шур-шур, ж-ж-ж, аго-о-ов, гай-гай,
киць-киць та ін.
Вигуки можуть
відокремлюватися від інших слів у реченні комами:
Ой, як же ви мене
налякали! (О. Маковей) Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело! (І. Франко)
А також знаком оклику
(здебільшого на початку речення), якщо вимовляються з окличною інтонацією:
Ай! Як тут гарно! (М.
Коцюбинський)
Якщо вигуки о, ой стоять
перед звертанням, то після них, перед звертанням, кома не ставиться: О царю
лютий, творче зла (Т. Шевченко).
Вигуки, ужиті в значенні
іменників, часто пишуться в лапках: Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по
плакучій березі (М. Коцюбинський).
Вигуки є тими засобами,
за допомогою яких виражаються в мові почуття, емоції, спонукання. Специфіка
вигуків — виражати емоційно-експресивні реакції, оцінки, волевиявлення, не
називаючи їх, — апріорно визначає стилістичні можливості даного класу слів, бо
в такому разі емоційне забарвлення органічно входить у семантичну структуру
вигуку як мовної одиниці.
Не маючи лексичного і
граматичного значення, вигуки є економними і концентрованими виразниками
почуттів і емоцій, волевиявлень і спонукань, позитивної чи негативної оцінки,
ставлення мовця до осіб, подій, явищ, предметів. Уміле використання їх у
тематичному контексті і відповідній ситуації урізноманітнює мовлення, робить
його емоційно насиченим і виразним, барвистим, надає йому щирості й
безпосередності живого спілкування.
Слід відзначити, що
вигуки використовуються не в усіх функціональних
стилях.
Вони практично не зустрічаються в науковому і офіційно-діловому стилях. Зате в
розмовно-побутовому стилі, і зокрема в усному мовленні, як у своєму природному
середовищі, вигуки найбільш повно і різноманітно розкривають особливості свого
значення. У живому мовленні вони безпосередньо пов’язані з темою і змістом інформації,
емоціями, оцінками, настроями мовців і передаються з певною інтонацією, мімікою
і жестами. У цьому комунікативному комплексі вигук сприймається слухачем як
мовленнєва одиниця з певним значенням, у тому числі й стилістичним.
У мовленнєвій практиці різні
групи вигуків і окремі вигуки по-різному, залежно від ситуації, тематики і
контексту реалізують стилістичні можливості у стилістичні значення.
Найбільш активними щодо
цього є первинні емоційні вигуки, а, о, у, є, ой, ай, ох, ах, ех, ух, що надають емоційного
забарвлення всьому висловленню. Так, вигук а виражає здогад, здивування: «А, от ти хто! Я від старих
людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам» (Леся Українка);
«Здрастуй, здрастуй, Прометею! А! Бунтуєш? — ну, бунтуй»
(П. Тичина); «— Та це й не від дружини, до речі. Син пише. — А-а, син... Це той, що в
армії?» (О. Гончар).
Процеси здогадування,
здивування, впізнавання, як правило, не бувають емоційно нейтральними, вони
супроводжуються певними почуттями, а часто й оціночними характеристиками, що
пов’язуються з об’єктами сприймання або з суб’єктивним ставленням мовця до них.
Тому на основні семантичні компоненти вигуку а накладаються додаткові — вираження радості
чи радісного здивування: «А-а Боже, яка зустріч!
Скільки це вже,, як ми не бачились!» (з усного мовлення); «— А, герой ночі! — обступили
його бійці, але він не став з ними розмовляти» (Г. Тютюнник); вираження
удаваного здивування: «— А-а, ти не знаєш. Ти все
дурочкою прикидаєшся? Тобі вуха позакладало? Не чуєш, що люди балакають?» (Г.
Тютюнник); вираження згоди: «A-a! Якщо так, то це нічого»
(укр. нар. казка); вираження досади, незадоволення: «А-а, хіба це риба! Казна-що,
не риба. От колись була риба, щоб ви знали» (О. Довженко); вираження обурення,
переляку, відчаю, розпачу: «— А, так ти й квартиранта
пустив! — І придивилася: — Ти ще й на харчах на хазяйських! А-а!» (А. Головко); «— А, матінко ж моя... Та що ж
його робити? І ганджиха злякано позирала в небо, де напливали сизі армади хмар»
(А. Шиян).
Вигук а з інтенсивним
емоційно-експресивним забарвленням, періодично повторюючись, увиразнює емоційне
забарвлення текстової тканини. Це видно на прикладі кінцівки новели М.
Коцюбинського «Сміх»: «А вулиця стогнала. — А-а-а... — неслося десь здалеку,
як од розірваної греблі. — А-а-а... — котилось ближче щось
дике, і чулись в ньому і брязкіт скла, і окремі крики, повні розпуки та жаху, і
тупіт ніг великої юрми... Скакав по вулиці звощик, і гнався за ним туркіт
коліс, як божевільний... Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста. —А-а-а...
а-а-а...». Анафора вигуку а, зокрема його протяжної
форми а-а-а, створює відповідну
емоційну «рамку» для вираження жаху й розпуки.
Емоційний вигук ах може вживатися для
вираження різноманітних почуттів, у тому числі й прямо протилежних: радість —
горе, захоплення — роздратування, переляк — гнів, здивування — байдужість,
заспокоєння, але спільною ознакою для них є несподіваність їх виникнення. Вигук ах як емоційне слово досить
поширений в поезії: «Ах, нікого так я не люблю, як
вітра вітровіння, його шляхи, його боління і землю, землю свою» (П. Тичина) ;
«Погляд тихих очей, ніжний плескіт речей Твоїх, мила, — І я хочу співать, як в
саду соловей... Ах, несила!» (М. Рильський); «Ах, мої братове — красні
маки, У завію, в літо, в листопад Заспівайте, щоби я заплакав І не спав
четверту ніч підряд...» (А. Малишко).
Відомо, що вигуки в
художніх творах вживаються переважно у мовленні дійових осіб. Вигук ах — один з небагатьох
емоційних вигуків, що може зустрічатися й у авторському мовленні, зокрема в
ліричних відступах, надаючи їм емоційної інтенсивності і створюючи своєрідну
поетизацію прозового тексту: «Ах, як не хотілося йому
падати, як не хотілося кидати автомата! Та автомат уже випав з рук, і вже нічим
було його підняти з брудної землі» (О. Довженко); «Розвалювалась темрява, з-під
неї виходила земля, вибігала вода і вилітав жайворонок. Ах, як йому, провісникові
весни, хотілося скоріше побачити сонце і поєднати в доброму звучанні землю і
небо» (М. Стельмах).
У художній літературі
вигук ах використовується і як
стилістичний засіб, з допомогою якого підкреслюється надмірна або вдавана
чутливість, манірність, сентиментальність характеру тощо: «Приходить Лідія
Аполлонівна, манірно стулила губки, обвела лорнетом весь клас. Розкриває
журнал. Ми причаїлися, мовчимо! Розкрила і: «Ах-ах! Бунт у гімназії!.. Ах!.. Ах!..» і впала на стілець» (О.
Десняк).
Вигук ех підкреслює почуття жалю,
співчуття мовця до того, що стало предметом мовлення, або до співрозмовника.
Він може стояти на початку висловлення або в кінці його. Сполучення вигуку ех із займенниками ти, ви надає висловлюванням
відтінку легкої іронії, зверхності, зневаги: «— А ти не піддавайсь. Заповідь:
«Не журись!» — хіба забув? Ех, ти, відмінник» (О. Гончар); «Ех, ви, наївні астронавти» (О.
Ковінька).
Вигуки, як засоби
вираження почуттів, емоцій, а не називання їх, є одиницями багатозначними і
узагальненими. Реальне значення їх розкривається тільки в ситуації усного
мовлення відповідною інтонацією та додатковими кінетичними (руховими) засобами
(мімікою, жестами). У художньому тексті значення вигуку конкретизується як
змістом висловлення, переданим через лексичне значення інших слів, так і
присудками або групами присудків авторського введення, оскільки в писемному
мовленні вигуки, як правило, передаються в реченнях з прямою мовою.
У художньому тексті
вигуки є не тільки засобом передачі емоційної характеристики героїв, їх
ставлення до навколишнього світу, а й показником авторської симпатії щодо
оцінки героїв.
Тест
Код доступу 6807539
Попросіть учнів
використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Група К 21 1/9 українська мова
Тема. Складні випадки написання прізвищ. Складні випадки
написання географічних назв.
1.
Опрацювати
& 34 ст. 130 -132
опрацювати правила, виконати Вправу 313,
314, 316 (письмово)
2.
Переглянути
3.
Тест
Код
доступу 7723090
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Відповіді надсилайте на електронну адресу nata.shevtsova@ukr.net або звертайтеся у приват
через Viber .
Коментарі
Дописати коментар