План роботи з української
мови та літератури
зі здобувачами освіти
на період дистанційного
навчання
18 квітня 2022
Група К 20 1/9 Українська література
Тема. Олександр Довженко. Відомий у світі кінорежисер,
засновник поетичного кіно. Джерело вивчення історії його життя і трагічної доби
– «Щоденник»
1. Опрацювати
https://dovidka.biz.ua/oleksandr-dovzhenko-tsikavi-fakti/
http://kinoukraine.com/10-nevidomyh-obraziv-oleksandra-dovzhenka/
Щоденник - Олександр Петрович Довженко -
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-50-х років ХХ століття
„Щоденник” О. П. Довженка — важливий документ
доби. Він являє собою окремі записи, розташовані в хронологічному порядку. їх
поєднання становлять один із різновидів мемуарної літератури, тобто теж є
літературним твором. Ознаками цього різновиду мемуарної літератури є
фрагментарність, повтори, звернення, емоційно-оцінювальні вислови. Стиль
мемуарної літератури суворо-реалістичний, часом романтично-піднесений чи
іронічно-саркастичний.
Документ свідчить, що літературно-мистецький,
кінорежисерський талант Довженка не зміг повністю реалізуватися в умовах
тоталітарного режиму ні як митець, ні як державний діяч.
Записи письменника 1943 р. засвідчують це:
„Трагедія мого особистого життя полягає в тому, що я виріс із кінематографії.
Велика громадська робота, де б я дійсно міг жити і творити народу добро, мені
не судилася, її роблять навколо мене довгі роки люди і слабі, і немічні духом.
Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на
користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння... Мене туди не
пущено”.
Усі думки і помисли Довженка спрямовані на
те, як допомогти своєму народові у трагічний час, як застерегти його від
помилок, нічого особистого, навіть натяку на почуття або побутові деталі.
Вважається, що щоденник — це річ дуже
особиста. І сам письменник, напевне, не мав наміру опубліковувати його.
Можливо, це був „плацдарм” для реалізації нових творчих задумів, а можливо,
просто друг, якому можна довіритися і „вилити душу”.
Довженко був далекоглядною людиною. Ще у 1942
р. Довженко записав до свого блокнота: „Не було у нас культури життя — нема
культури війни. Тому страждаємо багато й по-дурному. Ніщо не проходить даром,
сатрапство і дурість особливо”. Цей запис, власне, пояснює поразки наших військ
у 1941-1942 pp.
Свого часу Довженко запропонував проекти щодо
землекористування та розвитку „неперспективних” сіл, проте його не почули,
оскільки погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору, але час показував,
наскільки він був правий. Це стосується і проектів Довженка щодо реформування
культури, освіти, архітектури, сільського господарства, військової справи і
багатьох інших галузей.
Письменник
гнівно засуджує тоталітарну систему, яка виховувала кар’єристів і
підлабузників, що не вміють мислити самостійно й у всьому вбачають підступність
„класових ворогів, ворожої ідеології”. Творча людина не могла жити в такій
задушливій атмосфері. Тому, очевидно, найпершими товаришами і розрадою були у
Довженка папір та перо. Так можна пояснити появу Довженкового „Щоденника”.
Уже в перші роки війни письменник турбувався
про нашу літературу цього періоду. Він боявся, що почнеться доба
„побутово-описового чтива”, а „народу треба показати його зсередини, в його
стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шляхи
і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо
зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б на десять
колін...”
З висловлювань „Щоденника” випливає думка про
великий гуманізм автора, його налаштованість на добро: „Треба жити чимсь
добрим. Ви нам про Добре напишіть та научіть нас доброму і красивому”.
Наскрізною ідеєю у „Щоденнику” є національна
ідея. Довженко з болем згадує про розбазарювання національних надбань,
занедбаність пам’яток старовини, занепад музеїв, про витравлювання всього
українського в освіті: „Непошана до старовини, до свого минулого, до історії
народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу.
Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не
вугіллям єдиним буде жив чоловік...” „Двадцять п’ять років немає історії і нема
словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого?
Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости
дезертиру, як не у нас?” Він хвилюється, що загине люд в Україні, а „наїдуть
чужі люде і утворять на ній мішанину. І вона буде не Росія, не Вкраїна, а щось
таке, що й подумати сумно”. Це пророчі передбачення геніального майстра!
Героїзм, безсмертя народу — ще одна наскрізна
тема „Щоденника”. І вона показана не лише в безприкладних подвигах наших
воїнів, а і в героїчних вчинках усього народу — від дітей до старих дідів. Це
розповідь про хлопчика Тараса, який застрелив німецького офіцера, крав у
окупантів зброю; про дідів-перевізників, що потопили човна із загарбниками і
втонули самі; про мужніх матросів, яких роздягненими в лютий мороз вели в Києві
на розстріл, а вони співали пісню і зневажали смерть.
З особливою теплотою говорить автор про долю
жінки, подвиг якої буде возвеличувати не одне покоління митців.
Письменник обурюється ставленням до тих, хто
побував в окупації, в оточенні. Цих людей — винних і безвинних — оголошують
державними злочинцями і гонять у табори, тепер уже сибірські.
Болюча для митця тема зрадництва, яка
піднімалась в кіноповісті „Україна в огні”, знайшла свій відбиток у
Довженковому „Щоденнику”. Письменник переймається тим, чому дівчата одружуються
з окупантами: „А найстрашніше — що дівчата не знають, що, виходячи заміж за
німця, вони зраджують Батьківщину. їх не учили Батьківщині — їх учили класовій
ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є
народ сліпців”.
Тема, яка є актуальною і на сьогодні —
зневажливе ставлення жителів міст до селян, — була дуже болючою для Довженка,
адже саме на „селянському багатомільйонному горбі і шкурі виросли
індустріалізація країни і все, чим користується інтелігентне державне
міщанство”.
Обурення Довженка стосується і системи
освіти, і прокурорського нагляду, оскільки в роки війни прокурори не йшли на
передову: „Всі цілі і здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму
фахові. Напрактиковані краще од німців ще з тридцять сьомого року ”.
Письменник з ненавистю і сарказмом також
говорить про кар’єризм, пристосованство, підлабузництво.
Багато рядків у записниках Довженка відведено
тим особистим безмірним стражданням, які принесла йому сталінська критика
кіноповісті „Україна в огні”. Цієї теми він торкається і в повоєнний час. Але
найбільше його турбує доля його народу. В той час, як по радіо звучали бравурні
марші, люди страждали. Письменник записує, що в 1949 р. чотири години вдивлявся,
сидячи в машині, в людський потік і не побачив жодного веселого обличчя. Проте
письменник все ж вірить у людей, у можливості перебудови недосконалого світу:
„Перебудовую в уяві світ. Не сплю ночі. Картини шумлять в голові, проносяться
одна за одною краща й величніша. Міг усе. На все добре і розумне був здатний і
готовий цілком”.
Гостро засуджуючи тоталітарну систему, О.
Довженко вірить у свій народ, у його національне відродження, в добро, що
закладене в людину від природи, у перемогу всього світлого і величного.
2. Переглянути
https://www.youtube.com/watch?v=OZsIJlKiPA0
https://www.youtube.com/watch?v=LRtI6Cgx-Jo
https://www.youtube.com/watch?v=p9umXXB0AEc
3.Виконати
Код доступу 5511973
Попросіть учнів
використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Коментарі
Дописати коментар