Викладач української мови та літератури

План роботи з української мови та літератури

зі здобувачами освіти

на період дистанційного навчання

8 квітня 2022

Група Гз 21 1/9 Українська література

Тема. Ольга Кобилянська «Меланхолійний вальс»

1. Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html

Ст157– 168

Скласти паспорт твору. Характеристика образів.

Аналіз новели “Valse melancolique” Ольги Кобилянської

Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.

Ще донедавна “Valse melancolique” не входила до програми ЗНО з української мови та літератури. Цьогоріч вона вперше стала обов’язковою для вивчення. Ми проаналізували, чим цей твір вирізняється з-поміж інших. Цей матеріал буде корисним для підготовки до тестування.

За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.

Кобилянська перша в українській літературі зобразила типи жінок-інтелігенток, які є аристократками духу, мають високу мету у житті, прагнуть удосконалити свою особистість, убираючи в душу світові культурні надбання. Це жінки європейського типу.

Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.

У творі представлено три артистичні натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.

Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.

Судячи з назви, новела «Valse melancolique», що в перекладі означає «меланхолійний вальс», має бути присвячена «мистецькій» темі. Але музика стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: «Прочиталисьте “Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу.

Сюжет і композиція

Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.

Своє враження про нього Марта передала так:

«Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення».

Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.

Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.

В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.

Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.

Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.

Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.

У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=nEfBUEzXPg4

https://www.youtube.com/watch?v=IM3_mfgFAKE&t=2s

https://www.youtube.com/watch?v=itZxlXyYjEI

https://www.youtube.com/watch?v=zR2EAdAkZT8

3. Тести. Закріплення.

Код доступу 7623962

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Гз 21 1/9 Українська мова

Тема. Спрощення приголосних

1. Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/394-ukrayinska-mova-zabolotniy-10-klas.html

& 26 ст. 99 – 105

Виконати вправи 229, 235 (письмово).

Теорія:

При словозміні й словотворенні в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює вимову. «Незручний» звук у такому разі пропускаємо, тобто спрощуємо для себе вимову. У результаті мовлення стає милозвучнішим, а вимова — легшою. Таким чином, спрацьовує правило «третього зайвого».

Спрощення відбувається не тільки у вимові — воно позначається й на письмі: вартість — вартісний, об'їзд — об'їзний.

Спрощення на письмі

Спрощуються звуки [д], [т], [л], [н], [к] у таких групах приголосних:

· здн — зн: проїзд — проїзний; поїзд — поїзний;

· ждн — жн: тиждень — тижневий;

· стн — сн: радість — радісний; уста — усний;

· стл — сл: щастя — щасливий; лестити — улесливий; стелити — слати;

· слн — сн: мисль — умисний, навмисно; масло — масний, Масниця; ремесло — ремісник;

· рдц — рц: серденько, сердечний — серце, серцевина;

· рнц — нц: чернець — ченці;

· зкн — зн: бризки — бризнути;

· скн — сн: блиск — блиснути, тиск — тиснути, АЛЕ випуск — випускний, виск — вискнути.

Зверни увагу!

У цих правилах є винятки: тоскно, скнара, скніти, кістлявий, пестливий, хвастливий, шістнадцять, шістсот, п'ятдесят, зап’ястний, хворостняк, дев'яностники і похідні. АЛЕ надкісниця.

Спрощення лише у вимові

Спрощення не позначається на письмі, а тільки у вимові (букву т у буквосполученні стн зберігаємо, хоч відповідний звук не вимовляємо):

· у запозичених словах: баласт — баластний, контраст — контрастний, компост — компостний, гігант — гігантський, агент — агентство, студент — студентство;

· у групах стц і стч: невістка — невістці, невістчин; хористка — хористці, хористчин; пастка — у пастці.

https://miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/10-klas/orfografichna-norma-352880/sproshchennia-prigolosnikh-363180/re-b40833c3-b278-4ce8-a8c8-1782fdaf4dfd

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=Nrw8xnMakQ0

https://www.youtube.com/watch?v=1vieZyy_9lQ https://www.youtube.com/watch?v=1vieZyy_9lQ

https://umity.in.ua/topic/?id=1030

Тест

https://learningapps.org/1751555

Код доступу 1460587

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 21 1/9 Українська мова

Тема. Іменники, що мають лише форму однини або множини

1. Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/394-ukrayinska-mova-zabolotniy-10-klas.html

& 39 ст. 148 – 150

Виконати вправи 357, 362 (письмово).

Теорія:

В українській мові більшість іменників має дві форми — однину й множину: рік — роки, гірлянда — гірлянди, вікно — вікна.

Проте частина іменників уживається тільки в однині (Марс, пихатість, вапно) або тільки в множині (Моринці, джинси, пахощі).

Іменники, що вживаються тільки в однині

· абстрактні іменники: співчуття, уява, байдужість, непередбачуваність, широчінь;

· збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів: колосся, листя, юнь, апаратура, городина, хмиз;

· речовинні іменники: кисень, олово, срібло, пісок, горох;

· власні назви людей, тварин, планет, географічні й інші поняття: Ганна, Олег, Пирятин, Мурчик, готель «Україна», Юпітер, Еверест, Ніагара.

Зверни увагу!

Деякі іменники з речовинним значенням, що мають форму тільки однини, можуть означати види, сорти маси, речовини чи матеріалу або їх велику кількість, а також терміни. Тоді їх вживаємо в множині.

Мінеральні солі, фруктові соки, цілинні землі, ефірні масла, мінеральні води, весняні води, великі сніги, неосяжні пшениці, безмежні жита, сипучі піски, шуми й болі в серці.

Іменники, що вживаються лише у формі однини, можуть використовуватися у формі множини:

· якщо вони передають узагальнення на основі характерних ознак, пов’язаних із відповідними власними назвами: Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій! (В. Симоненко);

· якщо географічні назви вжиті в переносному значенні (у такому разі їх пишемо з малої літери): височіли еверести побутових відходів.

Іменники, що вживаються тільки в множині

· назви будівель та їхніх частин: ворота, двері, сходи;

· назви знарядь праці й предметів домашнього вжитку: ваги, вила, граблі, сани, лижі;

· назви парних предметів і частин тіла: в’язи, груди, ножиці, окуляри, обценьки, лаштунки;

· назви взуття й одягу: бриджі, бутси, мокасини, панталони, джинси, штани;

· назви речовини, матеріалу, продуктів: вершки, дрова, консерви, солодощі, ласощі, макарони, прянощі, чипси, дріжджі, парфуми;

· назви відрізків часу, свят, обрядів, дій, що повторюються: іменини, канікули, святки, хрестини, оглядини, переговори, перегони, роковини, сутінки;

· назви ігор, дій та процесів: відвідини, вечорниці, дебати, жмурки, посиденьки, пустощі, хвастощі, шашки;

· назви почуттів, емоцій, станів: труднощі, заздрощі, радощі;

· власні географічні назви: Анди, Прилуки, Мінеральні Води, Бровари.

Зверни увагу!

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично (за змістом речення).

Це манго було недозріле. На полиці лежали чудові манго.

Деякі іменники (гуси, діти, кури, люди) мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина.

Збірні іменники

Окремим видом іменників є слова, що означають невизначену кількість однакових предметів, які існують у певній сукупності. Це збірні іменники: волосся, лушпиння, начиння.

Зверни увагу!

Їхнє лексичне значення таке ж, як і названих предметів, але вони відрізняються морфологічно: одиничні іменники — чоловічого роду другої відміни з нульовим закінченням (прилад, колос, камінь), а збірні — це іменники середнього роду другої відміни із закінченням -я: приладдя, колосся, каміння.

Вони означають не один предмет, а багато таких самих предметів і за значенням наближаються до форм множини, хоча мають тільки форму однини. Тому слід уникати помилкових сполучень таких іменників з прикметниками у формі множини: канцелярські приладдя, міцні коріння, запашні зілля.

Правильно: канцелярське приладдя, міцне коріння, запашне зілля.