Лексичні помилки

 

План роботи

з української мови та літератури

на період дистанційного навчання

21.10..2022

Мк 22  Стилістика української мови

Тема: Розмовний стиль

Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо^{[джерело?]}.

У розмовній мові велику роль відіграють невербальні засоби спілкування: міміка та жестикуляція.

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих^{[джерело?]} і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер.

Основні ознаки: ·         безпосередня участь у спілкуванні, ·         усна форма спілкування, ·         неофіційність стосунків (неформальна), ·         невимушеність спілкування, ·         непідготовленість до спілкування (неформальна), ·         уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації), ·         уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка), ·         емоційні реакції, ·         потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.

Основні мовні засоби: ·         емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.), ·         суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості), ·         прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові), ·         часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-), ·         специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо, ·         заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Розмовний стиль має два підстилі:

·         розмовно-побутовий,

·         розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Вправа 1. Зробіть правильний вибір із запропонованих словосполучень.

        Виконувати найскладніші завдання – виконувати самі складні завдання; бувший директор фірми – колишній директор фірми; навчальний приклад – повчальний приклад; особовий рахунок – особистий рахунок; згублене посвідчення – загублене посвідчення; подавляюча більшість – переважна більшість; за самими низькими низькими цінами – за найнижчими цінами.

Вправа 2. Вставте в слова літери  г чи r.

Персона …рата, ре…ламент, смо…, …ешефт, …валт, …рунт, …ран-прі, …алузь, а…онія, …рати, …риф, …атунок, об…рунтування, …іпотеза, …андж, …речний, …ава, …іперінфляція, …валтівник, ста…нація, …імн, …генезис,…арантія.

Епістолярний стиль мовлення

 

Епістолярний стиль — це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилю розмовного стилю.

Епістолярний стиль (лат. epistola (epistula) — лист, подання) — функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове тощо».

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримка стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю — обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.

За тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими в залежності від сфери їх використання та інтересів адресатів. Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтимний, дружній — і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного.

Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

·         персональність;

·         інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата);

·         авторське «я»;

·         наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

·         адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

·         різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

·         емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

·         поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Епістолярій — листування приватного характеру, що має історико-культурне значення. Епістолярний рід у літературі має свою давню історію і бере свій початок ще з античності. Зразками ранньої епістолярної літератури багаті грецька та римська літератури (листи Цицерона, Горація, Сенеки, Плінія Молодшого та ін.)

Давні риторики навіть ввели правила листування і створювали зразки листів. Вони наголошували на відмінності епістолярної і літературно-художньої творчості. Листи могли бути різними за змістом, тому що обслуговували багато сфер людського життя. Тому, з часом, з'явилися так звані «письмовники», котрі подавали зразки листів майже для кожного окремого випадку життя.

Впродовж довгих років формувалася канонічна структура листа. У класичному варіанті вона мала містити: привітання (воно включало і звертання); домагання прихильності; розповідь; прохання; закінчення-прощання. Кожний лист мав містити хоча б два з цих компонентів, включно з обов'язковими змістовими формулами: вияв радості з приводу отримання, що прив'язувало цей лист до попереднього; запитання про стан здоров'я і стан справ; перед закінченням листа твердження про те, що «більш нема про що писати» і т. ін. З часом з'явилося спеціальне позначення P. S. («post scriptum»- «після написаного»), що означало необхідність суттєвої дописки, важливої інформації.

Український епістолярій почав формуватися ще за часів Київської Русі, на яку мала великий вплив антична традиція. У добу Литовської Русі було введено у листи кліше князівських грамот (називався титул, ім'я адресата). Протягом ІІ пол. XVII ст. епістолярій активно розвивається і здобуває популярність у зв'язку з появою полемічної літератури. Популярними були відкриті, стилізовані листи. В епоху бароко лист повернувся до звичайної форми — «закритих листів». Історія листування в Україні українською мовою до ХІХ ст. зберегла лише поодинокі факти. Листи українських культурних діячів ХІХ ст. сприяли розвиткові української епістолярної традиції. Залишаючись фактом приватного життя своїх авторів, листи культурних діячів стають фактором культурного життя нації. Це засвідчує епістолярна спадщина таких письменників як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Василь Стус та інших.

Упродовж століть епістолярний стиль зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань ввічливості.

 

Тест:

Код доступу 2886173

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua