Е 22 1/9 українська література

31 березня 2023р.

Глибокий психологізм твору О. Кобилянської як новаторство



https://www.youtube.com/watch?v=qCM8raHeIzs

Тест:

Код доступу 4747475

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

 

Для розуміння ідейної спрямованості новели потрібно знати, що Ольга Кобилянська захоплювалась ідеями фемінізму й емансипації жінок. Ще у вісімнадцятирічному віці Ольга познайомилась із Софією Окуневською – освіченою дівчиною, що згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською – письменницею та громадською діячкою, що боролася за емансипацію жінок, тобто за надання жінкам усіх тих прав, які мали чоловіки.

Провідна ідея феміністичного руху полягає в тому, що в суспільстві домінують чоловіки, і це несправедливо, бо це домінування пов’язане з патріархальними пережитками, стереотипами та упередженнями (наприклад, твердження, що призначенням жінки є винятково виконання ролі дружини та народження й виховання дітей). Феміністки відстоюють рівність із чоловіками в культурному, громадському та приватному житті.

Історія написання твору

Новелу О. Кобилянської «Valse mélancolique» було опубліковано в 1898 р. у «Літературно-науковому віснику», проте її німецькомовний варіант було написано чотирма роками раніше.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали непрості особисті стосунки письменниці з Осипом Маковеєм, нещасливе кохання до нього. Ольга Кобилянська порівнювала себе з героїнею твору Софією Дорошенко. Про автобіографічність твору мисткиня відверто писала в листі до О. Маковея в 1898 р.:

«Прочитали-сьте“Valse mélancolique” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».

Цілком можливо, що чоловік відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який він підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse mélancolique».

Ольгу та її героїню Софію поєднує не лише трагічне, нерозділене кохання, але й надзвичайна любов до музики. У сім’ї Ольги Кобилянської дуже любили музику, тому вже у вісім років письменниця, займаючись лише два місяці, змогла освоїти фортепіано й грати мелодії на слух. Письменниця була дуже обдаровано музично.

Серед музичних інструментів, якими вона володіла, можна виокремити фортепіано, дримбу та цитру. Улюбленим композитором Ольги був Фредерик Шопен. Також вона захоплювалася творчістю Моцарта, Мендельсона, Бетховена тощо. Музика мала важливу роль у подальшому творчому розвитку молодої письменниці.

Композиція «Valse Melancolique»: мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила і тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався із двох частин — легкої і безтурботної спо­чатку та бентежної і трагічної наприкінці. Своє враження про нього Марта передала так: «Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до тан­цю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шале­ним льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення». Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які пережи­вала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії. Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби перед­чуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок. В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє. Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовніш­ність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадко­вості героїні. Розвиток подій — це стрімке розгортання сюжету новели. Будні трьох прия­тельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадува­ли першу легку частину вальсу. Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу «світлу» частину новели від подальших трагічних подій. Після смерті матері дівчина повертається до по­друг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядь­ка, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору. У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смер­ті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся пори­нула у творчість.

 

Персонажі

Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ─ Софії Дорошенко.

  • Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
  • Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.
  • Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.

Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір:

«Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!».

Музика пронизує весь твір, нею він закінчується: 

«Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя… Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..».

Музика, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів. Вона є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.

Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.

За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.

Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень.

Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.

«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру:

«Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…».

Як зазначила Марта, «…вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ.

Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.

Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу… щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу:

«Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! ».

Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так:

«Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».

Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.

В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність:

«темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову… Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності…».

Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її « душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».

Мистецтво стає засобом саморозкриття, способом відновлення душевних сил героїні, яка зазнала тяжких випробувань у житті. Вихована в заможній родині, після банкрутства й смерті батька вона змушена заробляти уроками. Але найбільше героїню надломило нещасливе кохання. Її любов була небуденна:

«Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Авт.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди… Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні».

Для Софії кохання — не лише приязнь і теплі почуття до чоловіка. Вона відчувала, що тільки так можна здобути цілісність буття, розвинути всі свої здібності. Але любов дівчини була « заширокою» для нього, щоб він міг зрозуміти й відповісти взаємністю, тож чоловік попросту, як каже Софія, втік. Чи не є власними роздумами О. Кобилянської міркування героїні про особисті пережиті почуття? Скажімо, у монолозі: «Єрід любові жінок, … на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній…».

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

План роботи на 27 травня