План роботи
з предмета українська мова та література
зі здобувачами освіти
на період карантину
15 вересня 2023
Група
Гз 21 1/9 українська література
Тема.
Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії та її
представники
1. Опрацювати
https://www.youtube.com/watch?v=2adSLIN_B1s
https://www.youtube.com/watch?v=SGiR-5GtUV0
https://www.youtube.com/watch?v=ECeriPUbGJg
«ПРАЗЬКА ШКОЛА» ПОЕТІВ
І ЄВГЕН МАЛАНЮК
У 1922-1928 рр. «український літературний
ренесанс» розгортався по обидва боки від Збруча. Для широких літературних
дискусій не ставав перепоною навіть кордон. Усі проблеми, які порушували на
сторінках київських чи харківських видань, знаходили відгук у Львові та
еміграційних центрах Праги й Варшави і набували там, насамперед завдяки
Дмитрові Донцову та Євгенові Маланюку, виразнішої національної інтерпретації.
Згодом на території радянської України запало «страшне провалля тридцятих»
(Юрій Шерех (Шевельов)), з усього розмаїття «українського ренесансу», що
перетворився на «розстріляне відродження», залишився тільки насаджуваний
партією соцреалізм і зламані морально, а тому вже вірнопіддані літератори. Тож
митці в еміграції взяли на себе місію утвердження «держави слова».
Письменники і письменниці української
діаспори дбали про осягнення європейських естетичних горизонтів і власними
творами протистояли нівеляції, що відбувалася в соціалістичному концтаборі, де
український митець мав тільки один вибір: бути зламаним духовно і стати
«співцем імперії» чи померти. Свою високу місію експатріанти1 з України - вчорашні старшини української
армії, діячі мистецтва, політики - здійснювали на теренах Галичини, а також у
двох еміграційних центрах - Празі та Варшаві.
1 Експатріанти - люди, які тимчасово
мешкають в іншій країні, а не там, де народилися, отримали громадянство і
виховання.
Саме у столиці Чехословаччини в міжвоєнні
роки українські поети-емігранти сформували угруповання, відоме як «празька школа».
Цікаво знати!
Термін «празька школа» ввів
літературознавець Володимир Державин за аналогією до «паризької школи», яку так
назвав у 1925 р. художній критик Андре Варно. Поняття «школа» він застосував як
умовну назву для когорти митців, які жили й творили в Парижі з 1900 до 1926 рр.
Серед них - Пабло Пікассо, Марк Шагал, Амедео Модільяні, Натан Альтман, Олекса
Грищенко, Микола Глущенко, Василь Перебийніс.
До «празької школи» відносять талановиту
літературну молодь, яка зуміла поєднати блискуче поетичне обдарування з високою
місією служіння Україні. Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олег Ольжич, Олекса
Стефанович, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Наталя
Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Галя Мазуренко власною творчістю формували образ
України державної, прагнули створити поетичний міф України часів Русі й
козацької республіки, відродити образ Києва як Третього Риму, надихнути
сучасників «жадобою національного життя» (Є. Маланюк).
Творчість молодих літераторів ґрунтувалася
на глибокому осмисленні всієї історії нації, причин чергової втрати
державності. Також «пражани» виступали проти малоросійства. Намагаючись
повернути історичну пам'ять, поети і поетки оновлювали українську літературу,
зокрема її тематику. У їхніх творах домінували історичні мотиви, тонке ліричне
сприймання рідної природи, любов до своєї нації, її минулого, всього величного
й шляхетного, настанова на боротьбу й оптимізм. Їхня поезія, що містила ідею
державності, була спрямована на пробудження національної свідомості народу.
Орієнтуючись на «аристократизм духу», етику національного та громадянського,
«пражани» намагалися поетичним словом витворити ідеал українця, мужнього й
загартованого в боях, який пишається славним минулим народу і, наслідуючи
подвиги своїх предків, готовий і здатний на героїчний чин.
Хоча майже для всіх «пражан» характерною
була стильова домінанта неоромантизму, однак кожен із цих поетів і поеток мав
неповторний авторський стиль.
Тема.
Євген Маланюк «Уривок з поеми», «Напис на книзі віршів…»
1. Опрацювати
https://www.youtube.com/watch?v=Gl9Oy7f4niI
Напис на книзі віршів
Євген Маланюк
Надіслати Розповісти Цвірінькнути
Напружений,
незломно-гордий,
Залізних імератор строф —
Веду ці вірші, як когорти,
В обличчя творчих катастроф.
Позаду — збурений Батурин
В похмурих загравах облуд, —
Вони ж металом — morіturі —
Сурмлять майбутньому салют,
Важкі та мускулясті стопи
Пруживий одбивають ямб —
Це дійсности а не утопій
Звучить громовий дифірамб.
Ось — блиском — булаву гранчасту
Скеровую лише вперед:
Це ще не лет, але вже наступ,
Та він завісу роздере.
Шматками розпадеться морок,
І ти, нащадче мий, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
Аналіз
Поезія
написана 5 червня 1924-го року.
За
жанром «Уривок з поеми» — вірш.
За
родом літератури — лірика.
Епіграф перекладається, як «Я син цієї породи… Е.
Верхаерен».
Тематика: возвеличення нескореності та славетності
українського народу.
Ідея
твору: народ має знати свою
величну історію і розуміти, що, коли в українців було таке славетне минуле, то
треба прагнути до такого ж майбутнього.
За
напрямом — модерний твір.
За
течією — необароко.
Провідним
мотивом твору виступає осмислення героїчності та
трагічності історичної минувшини України.
Зважаючи
на використання автором козацької тематики, включення таких персонажів, як І.
Гонта, Б. Хмельницький, М. Залізняк, І. Мазепа, поезію «Уривок з поеми»
відносять до козацької лірики.
Віршовий
розмір — чотиристопний ямб.
Перехресне
римування.
Твір
багатий художніми засобами:
• епітетами;
• метафорами;
• порівняннями;
• алюзією (автор використовує рядок із вірша Тараса
Шевченка);
• метонімією.
Євген
Маланюк закликає читачів відчути себе лідерами — сильними, та вольовими, як
їхні предки, — і, врешті, стати ними.
Уривок
з поеми
Євген
Маланюк
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя — муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло —
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії — мов Січ,
А кобзарем — херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная — Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій —
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Євген
Маланюк — Уривок з поеми (аналіз, паспорт твору)
Аналіз
твору
Літературний
рід: громадянська лірика.
Жанр: вірш.
Напрям,
течія: модернізм, необароко.
Віршовий
розмір: чотиристопний ямб.
Римування: перехресне.
Строфа:
Провідний мотив, мотиви:
- спогад
поета про запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю;
- возвеличення
історичної пам'яті українського народу;
- розкриття
найкращих рис вдачі козаків-українців;
- заклик до
пробудження в українців почуття національної свідомості, психології
переможця;
- віра в
силу й безсмертя рідного народу.
Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого
нескореного славетного народу.
Ідея: утвердити державність України, єдність народу
з історією.
Художні засоби,
стилістичні фігури:
- епітети:
"залізна голова", "п'яний сміх", "запорозька
кров";
- метафори:
"народ мій жбурне"; "рокоче запорозька кров";
- порівняння:
"херсонські прерії — мов Січ";
- алюзії:
"Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти",
"Вставайте! Кайдани порвіте!";
- інверсія: народ мій.
Образи та символічні
образи: Євген Маланюк у
вірші "Уривок з поеми" зосередився на періодах козацтва й
гайдамацьких повстань як найбільш яскравих сторінках історії України. Це
ілюструє низка образів тієї епохи: Січ, отамани курінні, гармати, кобзар.
Дивіться також
- Уривок з поеми (повний
текст)▲ читається за одну хвилину
Деякі
з них розпізнати не так легко. Наприклад: батуринський вогонь — натяк на
знищення Батурина, гетьманської столиці Івана Мазепи, московськими військами;
свячений ніж — символ гайдамацького руху.
Автор
згадує героїв цієї доби — втілення національного духу.
Серед них: Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк, Іван Гонта.
Не
оминає увагою поет й географії. У вірші є багато власних назв: Херсонщина, річка Буг, річка Синюха, Київ,
Москва.
Примітки
та корисна інформація: "Уривок з поеми"
слугує яскравим прикладом "козацької лірики". Перед читачем
з'являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також
образи січовика, отамана, Січі.
Використавши
козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі із XX
ст., апелюючи до народної пам'яті, що закарбувала на своїх сторінках славні
звитяги та перемоги українських козаків.
Поет
намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишню доблесть
прадідів, що "уміли кинуть п'яний сміх / В скривавлене обличчя —
муці", у жилах котрих "рокоче запорозька кров". Навіть тоді,
коли "держава рухнула", у козаків не опустились руки: "Вони
взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!"
Тест
Код доступу 2862407
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua
Коментарі
Дописати коментар