План роботи з української літератури
Мк 21 1/9 15
вересня 2023
Тема: М. Куліш «Мина
Мазайло». Характеристика образів
https://www.youtube.com/watch?v=iP8sLdYA_zA
Мокій
· «юнак з чорним висипом, під носом і по
підборіддю, з мрійними, але злими очима.»,
· «він кругом український»,
· «він у дядька Тараса
вдався».
Син Мокій, «вдарений
мовою», без п’яти хвилин комсомолець, у драмі виступає антиподом свого батька
й мріє додати до «Мазайла» загублену половину «Квач». «Мазайло-Квач» звучить
для Моки як музика. Він чужий націоналізму та далекий і від інтернаціонального пафосу комсомольців.
Єдине, чим Мока захоплений — це багатством української мови. Мовні симпатії
Куліша зробили постать Моки ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї,
а позитивний герой з Моки — ніякий. Мока дійсно має глибокі знання української
історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник.
Його філологічні коментарі захоплюють і чарують. Уля каже: «...Він на тебе
словами отими тощо... аж пахне». Але коли він говорить дівчині замість слів
кохання: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати... Хотілось сказати, а
тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» — то звучить смішним.
У суперечці з батьком Мокій грубий, жорсткий, нестриманий. У нестямі кричить:
«З новим прізвищем! У криницю!».
Мина
· «Двадцять три роки, кажу, носю я це
прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до
школи, першого ж дня на регіт
взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На
службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
· (про Мокія: зневага до всього
українського сильніша навіть за батьківські почуття) з радісним гнівом:
«— Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..»
· (відсутність національної свідомості,
невігластво в національних питаннях)
«Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української
мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша
малоросійська трагедія».
· (активне несприйняття українізації) — …Нічого з вашої
українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє
серце….. І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що
українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і
не давати мені ходу на вищі посади.
· (радість з приводу зміни прізвища) — Однині я — Мина Мазєнін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино
Маркевичу! (Привітався на другий
голос). А-а, добродій Мазєнін?
Моє вам!.. (Ще привітався на третій
голос). Товаришу
Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін!
Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не
Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом). Ваше посвідчення,
громадянине! (Тоді немов подав комусь
посвідчення). Будь ласка!
Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший).
Харківський службовець Мина Мазайло, українець
за походженням, вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось
милозвучніше. Мина сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе
життя. Але разом із прізвищем відмовиться він і від свого українства, від
«мужицтва» й стане одного чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на
крайній випадок — Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових
і життєвих поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його
соціального рабства.
Дядько Тарас
· «Там такий, що в нього кури по-українському
говорять» .
Тьотя Мотя
· вважає себе «руською», а укаїнську мову
«австріяцькою вигадкою».
· «Краще бути ізнасілованной, нєжелі
украінізірованной».
Заскорузлості поглядів і
ворожості до української мови, історії, культури можна лише подивуватися, її
репліки смішні, але й небезпечні. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків»,
вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?».
Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українському вона
називає «безобразієм». Її докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может
бить, потому што єтого не може бить нікада!». Українська мова для неї — просто
«австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті:
«По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Вона
рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському
стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності
й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ.
Лина і Рина Мазайло
Що стосується Лини й
Рини, то це такі собі войовничі міщаночки, які повністю поділяють зневагу
свого чоловіка й татуся до всього українського. Вони постійно милуються собою
перед дзеркалом, кокетують й охають та ахають, беручись за серце, як шляхетні
дівиці. Між собою ж мати й дочка розмовляють грубо, з лайками та образами,
кожна вважає себе розумнішою за іншу, їхні повсякденні заняття — плітки,
підглядання, обговорення нарядів та заздрість до тих, хто «добре влаштувався»
в житті. Коли щось виходить за рамки їхнього розуміння та уявлення, воно
піддається беззастережному осуду й навіть прокльону. Мати, дізнавшись про
категоричну відмову сина міняти прізвище, пропонує: «Може, проклясти?». І
дивується: «І в кого він такий удався? У кого? Здається ж і батько, і я всякого
малоросійського слова уникали...». Отже, ці два сатирично-комедійні персонажі —
уособлення тупого й зарозумілого міщанського середовища часів М. Куліша.
Уля
· «У тебе чарівні очі, чудесні губи,
прекрасний бюст.»
Трохи окремо стоїть у
п’єсі постать Улі. Автор постійно підсміюється, іронізує в ремарках: «Уля — як
Уля». Тобто така, як усі дівчати її кола. Вона самозакохано видивляється в люстерко,
емоційно-сентиментальна, мрійлива. Але мрії її поки що не простягаються далі
«вигідної партії». Уля, як і її подруги, насторожено ставиться до українізації,
теж прагне хоч трохи змінити прізвище Розсохина, щоб звучало не по-українськи —
Розсоха.
Але коли вона
познайомилася з Мокієм і закохалася в нього, то серцем сприйняла його погляди.
Під впливом Мокія Уля стала ходити до бібліотеки, читати, цікавитися мовою й до
деяких «філологічних» висновків дійшла вже сама.
Коментарі
Дописати коментар