Лексичні помилки

 

Українська література

28.09.2023

«Лісова пісня».  Характеристика образів драми – феєрії

Прадавні українські ліси бережуть безліч таємниць і загадок. Тут живуть незвичайні міфічні істоти, які охороняють свій невидимий людському оку світ. Таке уявлення лежить в основі драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня“.

Про жанрові та композиційні особливості драми-феєрії, її проблематику та персонажів читайте у нашій статті!

Скорочений переказ доповнений ілюстраціями художниці Софії Караффи-Корбут.

Аналіз твору

Справжнє ім’я автора

Лариса Петрівна Косач

Рік написання

1911

Жанр

Драма-феєрія (від франц. Iée — фея) – один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти.

«Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де поетизовано красу людських взаємин, потяг до щастя, силу великого кохання.

Історія написання

Леся Українка написала цей твір всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Вона тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба.

У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки:

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».

Особливості композиції

Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини.

Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, їх наділено певними рисами вдачі за аналогією до людських.

Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року (весна, літо, осінь), із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.

Розвиток дії: з’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».

Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

Провідні ідеї та проблематика

Основна думка: світ врятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину та світ.

Проблематика

·         Людина та природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення.

·         Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спроможність до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета мистецтва — у його здатності оживляти, вдосконалювати світ і людину, сіяти в людській душі любов.

Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання.

·         Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Мавка зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись».

·         Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до самопожертви заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

·         Трагедія зради самого себе. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Таким чином, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

·         Самознищення зла. Нещасними матір Лукаша й Килина роблять самі ж себе. Їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють їхнє життя та все довкола. Всі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета.

Цитатна характеристика основних персонажів

Головні персонажі:

1) волинські селяни:

·         молодий хлопець Лукаш,

·         його дядько Лев,

·         мати Лукаша,

·         молодиця Килина.

2) лісове царство:

·         Мавка,

·         Лісовик,

·         Водяник,

·         Перелесник,

·         Русалка;

Другорядні персонажі: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Лукаш

Лукаш — зовсім молодий хлопець. Його зовнішність та одяг у творі описано детально:

«Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена… підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має, на голові бриль, на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».

Він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан.

Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

«Л у к а ш Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш? Розгнівалась?
М а в к а Я слухаю тебе… твого кохання…
Л у к а ш Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш… Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся…»

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму.

Його внутрішнє багатство явилося Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав його під стріхою хати, під впливом меркантильної матері й Килини.

Дядько Лев

 

Лев – дядько Лукаша.

«…уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний… у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня, коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені».

Образ дядька Лева – один із найбільш позитивних серед людських персонажів твору. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Він дбайливо ставився до лісу, із симпатією – до Мавки та інших лісових істот. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша.

Негативні людські персонажі

Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту.

Мати Лукаша настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру.

Килина

 

Килина – духовний антипод Мавки, занадто меркантильна й приземлена жінка.

Зовнішній вигляд Килини описано детально:

«Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою».

Для вульгарної та обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу» (тобто багатство й добре влаштований побут). Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що духовно не перемогла Мавку.

Домашнє завдання:

 Актуальність  твору «Лісова пісня»