Лексичні помилки

 

Група Мк 22  1/9 українська література   9.10.2023

Тема. Павло Тичина "Арфами, арфами…», «О панно Інно», «Ви знаєте, як липа шелестить…»

https://shkola.obozrevatel.com/ukr/books/11klass/ukrainskajaliteratura/avramenko-2019/

 ст.. 17 – 23 прочитати

Переглянути:

https://www.youtube.com/watch?v=c4g31_ZoaYk

 

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=384

https://www.youtube.com/watch?v=Fq6X1X-UTh8

В історії світової літератури, мабуть, не найдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.

Василь Стус

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у селі Піски на Чернігівщині в багатодітній родині: був сьомою дитиною серед тринадцяти. Навчався в училищі, згодом у Чернігівській духовній семінарії, потім уступив до Київського комерційного інституту.

Першим розгледів у П. Тичини талант великого поета М. Коцюбинський, який запрошував обдарованого юнака на свої «суботи» — щотижневі літературні вечори-читання.

 

Павло Тичина. Автопортрет.

Поезія, малярство і музика тісно переплелися в долі поета. Він був кларнетистом Чернігівського симфонічного оркестру, диригентом семінарського хору, у Києві — помічником хормейстера в театрі М. Садовського. Брав участь у знаменитих гастролях капели К. Стеценка (1920).

Перша книга віршів «Соняшні кларнети» (1918) творилася в атмосфері сподівань на державне відродження України, що й зумовило її особливий — піднесений, урочистий — настрій. Ліричний герой збірки залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними виміряє свої душевні порухи. Його серце відкрите навстіж сонцю, радості, мінливості настроїв гаїв, полів, світанків.

До збірки «Соняшні кларнети» увійшли твори так званої національної трилогії — поема «Золотий гомін», «Дума про трьох вітрів», цикл «Скорбна мати», у яких в оригінальній формі художньо осмислюється час, свідком якого поет був, — тривожні, неоднозначні 1917-1918 рр.

 

Обкладинка збірки «Соняшні кларнети». Видання друге (1920). Художник Лесь Лозовський.

У циклі «Скорбна мати» важливу роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він має кілька іпостасей: це реальна жінка, імовірно, мати П. Тичини (її пам'яті присвячено твір), це і велика страдниця — мати Ісуса — та розтерзана мати-Україна. Вражаючими деталями малює автор картину звиродніння, загибелі, пустки в краю, де не стихає братовбивча війна: «чийсь труп в житах чорніє», «в могилах поле мріє», «буяє дике жито». Повторюваний образ жита, характерний для народної творчості як символ життя, переосмислюється поетом і стає місткою алегорією руїни, краху. Та страшніше за «дике жито» розрухи — моральний, духовний злам людини: «...людське серце до краю обідніло». Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою. Тому такою гіркотою напоєні її слова:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Поет, який щиро радів «золотому гомону» національного звільнення рідного народу, на таких самих потужних регістрах художньо відтворив його руїну.

 

Перша сторінка рукопису спогадів Павла Тичини.

Згодом одна за одною з'явилися збірки «Плуг», «Замість сонетів і октав» (обидві — 1920). Ці книги принесли П. Тичині заслужену славу й популярність. Талант поета після вдалого дебюту «Соняшних кларнетів» розвивається, зміцнюється, набуває нових тонів і відтінків. У збірках 1920 р. пафос національного відродження поєднується із соціальною конкретикою. Але драматизм доби, сучасником якої був П. Тичина, зумовив неймовірні випробування його духу й таланту. У 1930-ті рр. відбувся трагічний злам у творчості поета, спричинений тоталітарною системою. Щодо цього гірко-іронічно написав Є. Маланюк у поезії «Сучасники»:

...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.

...в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.

 

Павло Тичина (ліворуч) та його брат Євген. 1929.

П. Тичина починає оспівувати «чуття єдиної родини», «сталь і ніжність» (назви збірок 1930-1940-х рр.), вірить у те, що «партія веде» (також назва збірки цього періоду). Щирість інтонацій змінюється декларативністю, лозунговістю, відкритість світу — сторожкістю, неправдивістю. Самобутній митець зазнав психологічних зламів і творчої кризи.

У 1941-1945 рр. помітне певне духовне відродження П. Тичини. З'являється вершинний твір цього етапу його творчості — поема «Похорон друга» (1942).

Творчий період 1940-1960 рр. Василь Стус влучно назвав як «покара славою»: «Він обрізував усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього доходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції».

Лише в 1990-ті рр. читач дізнався про невідомого П. Тичину, зокрема про ті його твори, у яких ідеться про замовчувані тривалий час сторінки української історії. Наприклад, у вірші «Гей, вдарте в струни кобзарі...», надрукованому 30 березня 1917 р., поет одним із перших відгукнувся на крах царизму, висловивши надію на відродження української державності:

Вкраїнські прапори вгорі —

Мов сонце над степами...

У вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» П. Тичина гнівно викриває братовбивчу громадянську війну, її криваве обличчя (нагадаємо, що поезія датована 1918 р.). Цей мотив доповнюється, розширюється — автор справедливо стверджує, що не може бути гуманною та людська спільнота, основа якої базується на злобі, зневажанні традицій роду, найсвятішого для кожного — батьків («курки спустили в матір і отця»), на підступному обмані та облуді («рушимо з ножами у наш край-едем»). Його логічним завершенням є фінал поезії, де П. Тичина говорить про прозріння народу, який не хоче «ще й на волі у кайданах гнить». Проте оптимістичним цей твір не назвеш: автор у художній формі ставить болючі питання, що хвилюють українця-патріота, констатує та узагальнює певні факти тогочасної дійсності, але відповіді на них не дає (бо вона всім відома):

Ждали ми героя, а встав свинопас, —

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Ці та інші вірші засвідчують, що П. Тичину тривожили ті страшні деформації, які відбувалися в суспільстві, він бачив їх, відчував усю драматичність епохи, і це ще один штрих до суперечливого творчого шляху відомого поета.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 року.

* * *

Творчий шлях поета позначений болісними роздумами, тривожними передчуттями, художніми вершинами і невдачами. Однак в історії української літератури постать співця «Соняшних кларнетів» не має собі рівних — за глибиною осягнення гармонії світу, за емоційністю, символічною наповненістю подій та оригінальністю віршових інтонацій.

 

Сергій Єфремов так писав про його творчість: «Тичину важко вмістити в рямці якогось одного напряму чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, і з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм... Це привілей небагатьох — такий широкий мати діапазон». Літературознавець підкреслив найголовніше в поезії П. Тичини — її самобутність і неповторність, яка зумовила навіть появу нового терміна — «кларнетизм». Першим його запропонував В. Барка¹ («Хліборобський Орфей, або Клярнетизм»), а потім підхопив Ю. Лавріненко («На шляхах синтези клярнетизму»).

¹ Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет, 1908-2003) — український письменник, перекладач.

Літературознавчі координати

Кларнетизм — це стильова особливість творчості П. Тичини-модерніста, яка позначена вітаїстичністю, тобто життєлюбством як настановою на оптимістичне сприйняття світу, ренесансним розумінням життя як втілення гармонії людини й Всесвіту, людини й космосу, людини і природи; надзвичайною музичністю (ритмомелодикою), поєднанням чуттєвих вражень — передусім зорових і слухових, а також дотикових, запахових; мовною експресією, яка, зокрема, твориться неологізмами, звуковими ефектами (асонансами, алітераціями, звуконаслідуванням), розмірами рядків, строф. Кларнетизм П. Тичини закорінений у символізмі, поєднаному з неоромантизмом, експресіонізмом, імпресіонізмом.

Тест:

 Код доступу 7134658

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

 

Вивчити поезію напам’ять