К 21 1/9 українська література
1 грудня 2023р
Постмодернізм
Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова,
Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця XIX-XX
ст. умовно поділяють на два етапи:
- епоха
модернізму: кінець XIX - перша половина й середина XX ст.;
- епоха
постмодернізму: 80-90 роки XX ст. -
поч. XXI ст.
Постмодернізм
(лат. post — за, після, далі; франц. moderne — сучасний, новітній) як
літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну
природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і
органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс
синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне,
іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності.
Постмодернізм виник унаслідок відчуття
письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до
модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита
форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал;
художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг,
перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової
культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку).
Український постмодерний роман (зокрема,
«Рекреації», «Московіада», «Перверзія» Юрія Андруховича) заперечує оповідні
стратегії реалістичного дискурсу: причинно-наслідкові зв’язки сюжету,
психологічну зумовленість поведінки персонажів, деякими аспектами перегукуючись
із американськими постмодерністами «чорного гумору», в канонах якого,
наприклад, написано оповідання Юрія Винничука «Ги-ги-ги». Оповідач-абсурдист
найдошкульніше висміює свого героя, діючи на читача епатажно, викликаючи огиду
і відразу до ганебних вчинків персонажа.
Постмодернізм вибудовує особливу концепцію
світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності та принципову
несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, то постмодерністи захищають
позицію відстороненого і відчуженого спостерігача. Постмодерністи утверджують
принцип загальної рівнозначності всіх явищ і аспектів життя, часто агресивно
засуджують насильницьку дегуманізацію, асиміляцію людини зовнішнім світом, що
були яскраво виражені в просторі радянської імперії (збірка поезій «Тінь
великого класика та інші вірші» (1991 р.), п’єси Олександра Ірванця «Маленька
п’єса про зраду для одної актриси», «RECORDING» (1991 р.), роман Юрія Іздрика «Воццек»
(1996 р.). У цьому аспекті український постмодернізм має свою специфіку як
явище постколоніальної культури. Це засвідчує проза Юрія Андруховича: за грою,
«витівками» у його творах прозирає віра в духовність народу, якої немає у
західних постмодерністів. Те, що в текстах Євгена Пашковського, В’ячеслава
Медвідя, Юрія Андруховича карнавалізм та інші елементи постмодернізму
спрямовано проти негативних явищ в українській культурі й політиці, Богдан
Рубчак розцінює як вияв глибокого патріотизму.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до
архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення
поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох
людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення
повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного
карнавалу;
- використання
підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності,
несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне
химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і
сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у художній
стиль нерідко вплітаються науковий, публіцистичний, діловий стилі);
- суміш
багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети
творів —- це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури
попередніх епох;
- запозичення,
перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на
образному, мовному рівнях;
- як
правило, у постмодерністському творі наявний образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
https://www.youtube.com/watch?v=A1nK4CztnsM
Останні три десятиліття в
житті українців позначені прагненням до оновлення — подолання темної спадщини
радянського минулого. А великі сподівання на швидкі зміни на краще
призводять до розчарувань. От і «Обнови» І. Римарука про надію на оновлення й
про розчарування.
Іронія (хай і гірка) та
ігрові прийоми — це прикмета постмодернізму. Автор немов жонглює образами,
заплутуючи читача. Змішування різних (високого й низького) стилів — теж ознака
постмодернізму. В одному тексті «душа», «хрест», «мученики», «зоря одвічна»
сусідять із вульгаризмами на кшталт «пруть» і «горлянка».
Твір побудований на
алегоричних образах, тож для його розуміння читачеві необхідні певні знання про
світову історію та культуру. Наприклад, «крилаті коники» — відсилання до
легендарного Пегаса з давньогрецької міфології, що символізує поезію;
«консулат» — поняття з давньоримської історії й у вірші позначає владу. У творі
протиставляються образи «стражників» і «мучеників», а також «лаврового» і
«тернового» вінків, що символізують, відповідно, визнання митця і мучеництво;
«хреста» (покликання, місія) і «ордена» (тут — фальшива цінність).
Ця поезія — емоційна
реакція людини, розчарованої у своїх сподіваннях. Монолог здається спонтанним і
дещо хаотичним; цьому враженню сприяє й відсутність розділових знаків.
Образ «макабричної брички»
посилює загальне похмуре, песимістичне враження від твору.
Читацький практикум
Прочитайте поезію,
виконайте завдання.
Обнови
молодій душе
радій обновам —
лавровий вінок стає
терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у
консуляті
задивились коники крилаті
а буланий змій
а вороний —
де ви нині
в упряжі якій
мчить полями бричка
макабрична
деренчить горлянка візника
і твоя
душе
зоря одвічна
в небесах оновлених зника.
Коментарі
Дописати коментар