К 21 українська
література 27.02. 2024
Тема уроку. Володимир Діброва.
"Андріївський узвіз"
1. Познайомтеся із відомостями про Володимира Діброву.
Володимир
Діброва - письменник, перекладач, есеїст.
Він представник
«задушеного покоління», той, чия молодість припала на період брежневського
застою, той, хто, наспівуючи пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й
плекав замість радянського колективізму індивідуалізм.
Народився 11
серпня 1951, у місті Донецьку. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нона
Дмитрівна.
Вчився у Київському
університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології,
відділ перекладачів (1968—1973).
У 1985—1988 —
аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ.
Яскравий представник «андеґраундної альтернативи» 1970 — 1980-х років, що творилася паралельно до радянського офіціозу — у самвидаві.
Дебютувавши
наприкінці «перестройки» двома книжками в офіційному друці («Тексти з назвами і
без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991), він одразу став одним із найпопулярніших
українських прозаїків, перекладеним у Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії,
США, Канаді.
1996 року
перекладався в американському видавництві «Northwestern University Press».
Нагороджений
премією ім. Миколи Лукаша.
Від 1994 року живе
й працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського
університету.
2007 року - роман
«Андріївський узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».
2. Прочитайте анотацію роману
«Андріївський узвіз».
АНОТАЦІЯ
Це –
«роман-подорож» сучасного українського письменника Володимира Діброви. На
початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається
Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і
ніби подорожує в бік дитинства.
Він
робить п´ять зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає
кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить
ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу.
Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще
він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав,
починаючи із п'яти років. Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в
ситуаціях небезпеки та скрути.
Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі
Андріївського узвозу – вулиці, яка з'єднує низ міста з верхом, дитинство героя
– зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований
не лише на шанувальників рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.
3.
Прочитайте стислий сюжет книги.
У «Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом,
чоловіка, який відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до
посади проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців
до держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його
чомусь не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний –
обидва талановиті поети.
У чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це
найсвітліший момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився
через кляту ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить
заміж за іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка
й стався інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі
паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно
родини, а й у лоно церкви.
На святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із
чоловіком стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя.
Виринаючи із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя
дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому
вибачили.
4.
Подумайте над наступними питаннями:
-
Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного читача?
-
Як ви ставитесь до поведінки персонажів?
5. Пропоную
прочитати вислови сучасної літературної критики про роман «Андріївський узвіз».
Як на перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка
видається усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз»,
незважаючи на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.
В. Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із
нами в житті. Трагічною, на думку прозаїка, є відірваність української людини
від християнської й національної традиції, про що свідчить фальшиве
нацреалістичне дійство, яке змушений оглядати чоловік увечері перед першим
інсультом. Трагічною є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою,
нещастя нерідко об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є
одним із різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й
розчарування людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя –
пшиком.
В. Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона
витримує удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших
обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися
втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.
У романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію
свого «задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної
родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським
узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій
своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що
народилося не в тому місці й не в той час.
Мотиви у цьому романі теж традиційні. Центральним є мотив любові, який
так оптимістично прозвучав свого часу ще у лричній післямові до роману
«Бурдик»: «Любов — це те, що є завжди! Серед того, чого нема ніколи!» У
«Андріївському узвозі» любов перетворюється на метафоричну линву, вхопившись за
яку, чоловік подорожує в часі, здійснюючи п’ять зупинок, що символізують
вузлові моменти його біографії. Саме на п’ятій зупинці, у дитинстві, герой
розкриває читачеві свою таємницю. Дитиною він прагнув покататися на тарзанці,
але дорослі категорично забороняли йому це робити. Маленький хлопчик зрозумів —
дорослі нещасні, бо бояться розігнатися, схопитися за линву й відірватися від
землі.
Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий
інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що
схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним
кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення
та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги
проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність –
Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має
змоги щось змінити: «В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його
так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя».
Завдання
1. Усно продовжіть
думку:
— До тези «Людське
життя надто коротке» я ставлюся...
2. У зошиті
напишіть тему роману «Андріївський узвіз» і вільне есе (
об'єм- 0,5 - 1 сторінки) на тему "Чим твір Володимира Діброви може
захопити сучасного читача?".
3. Якщо вас
зацікавив твір «Андріївський узвіз», прочитайте його.
Коментарі
Дописати коментар