Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 28.04.2021

30 квітня 2021

Група К 19 1/9 стилістика

Тема. Неологізми, способи їх творення

1.Опрацювати

Неологізми — нерідкісне явище в XX столітті. Коли письменники втомлювалися від звичних і пересічних слів, вони народжували слова нові. Так з’являються авторські неологізми. Кожне нове слово – це частинка мозаїки, з якої складається історія. Погляньмо на неповторну мозаїку історій новотворів українських поетів та прозаїків.

Українські письменники ХІХ століття – доби утвердження національної літератури – були відважними бійцями проти порожнечі, яку вони мусили заповнити словами. Хоч ця порожнеча була, обережно кажучи, надзвичайно примарна, проте культурні діячі ставились до свого обов’язку з усією серйозністю, наголошуючи на відсутності багатьох потрібних слів, компенсуючи цю відсутність витворами власної уяви. Корисним буде погортати цей невеличкий каталог з іменами авторів, усім відомим зі шкільного курсу літератури, однак маловідомими в плані збагачення української мови.

І. Котляревський в “Енеїді” вперше вжив слова “несамовитий”, “приміта”, “розтовкти”, “угамуватися”.

Т. Шевченка, незважаючи на незакінчену середню освіту, вважають плідним складачем нової лексики (зокрема – “вогняний”, “знищіти”, “мордуватися”, “почимчикувати”, “фортеця”).

Г. Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими начебто складнопоєднувальними поняттями, як “буденний” та “перемагати”.

Автор значних, багато в чому так і незавершених починань П. Куліш встиг зробити чимало і для справи збільшення словника пересічного громадянина (“вабити”, “зграя”, “злочинець”, “несвідомий”, “покора”, “послуга”, “почуття”, “рівність”).

М. Вовчок теж доклала свою, як стверджують сучасники, витончену ручку до нежіночої справи українського словокарбування (“красень”, “легкодухий”, “намір”, “питання”, “струмінь”).

Байкар Л. Глібов допоміг нам конкретніше означити нашу діяльність, ввівши такі мовні одиниці: “бурмотати”, “пожовкнути”, “соромно”.

На особистому рахунку І. Нечуй-Левицького велика кількість слів, без яких ми навряд чи обійшлися б: “стосунок”, “перепона”, “квітник”, “вигукування”, “сміливість”.

А колекція нововведень М. Старицького не має собі рівних за суспільною розповсюдженістю, відзначимо хоча б такі слова: “незагойний”, “мрія”, “завзяття”, “байдужість”, “темрява”, “привабливий”, “потужний”, “нестяма” і багато інших. М. Старицький, зважаючи на неухильну працю в цій галузі, отримав навіть неофіційне визнання як “добрий коваль” неологізмів.

Проте найголовнішою проблемою цього переліку є те, що точно довести авторство того чи іншого неологізму надзвичайно складно. Достеменно відомо, що кожне зі згаданих слів вперше фіксується саме у творах перерахованих письменників, проте який це неологізм: індивідуально-авторський чи умовно-народний – однозначної відповіді не існує.

До того ж нашим національним геніям у цьому куванні, як і взагалі у багато чому, прикро заважала якась малозрозуміла сором’язливість, яка виражалась у ніби ненавмисному умовчуванні власних мовних відкриттів. Наприклад, Панас Мирний, який дуже поважав „виковані слова” й порівнював їх за впливом на читача з гострим ножем, ніде не зафіксував свої здобутки на ниві словонароджень. Тому до сих пір триває суперечка про те, чи саме він створив „узуття” як неологізм, чи лише скористався вже готовим словом, знайшовши у народному мовленні.

Залишимо питання відкритим – чи є ця світоглядна сором’язливість питомою рисою українського характеру чи, можливо, така обачність притаманна по-справжньому вихованій людині. Отже, як виявилось, неологізми навіть можуть бути мірилом національної ідеї. Втім, це доречно лише щодо ХІХ віку. Бо вже в ХХ столітті з’явиться мода на хизування новоздобутим словом, – хоча без казусів, яких так багато у мові, й тут не обійшлось.

НОВО(по)ТВОРИ МОДЕРНІСТІВ

Найзапеклішим українцем-новатором, беззаперечно, був футурист Михайль Семенко, на його персональному словниковому рахунку понад 700 одиниць. Більша частина з них, користуючись Семенковим виразом, “мертвопетлює”. Тобто вони дивно зроблені й закручені, проте до живої мови так і не ввійшли. Така доля очікувала на переважну масу словникових вибриків модерністів.

Авангардист Валер’ян Поліщук, попри велику кількість малоуспішних мовних експериментів, збагатив почуттєву палітру особистості чудовим словом “мовчаль”, у якому поєднав мовчання і печаль.

П. Тичина склав понад 600 слів, до цього невідомих.

У колі неокласиків М.Рильського вважають автором, окрім суто поетичних неологізмів “буйнокрилий”, “веселокрилий”, “розкрилювати”, ще й слова “розбрататися”. Модерністи відзначались тим, що прагнули радикально переписати літературу і, відповідно, мову попередників. Історія засвідчує, що вдалих спроб серед розмаїття пошуків було обмаль.

2.Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=uItAc2QBZOU

https://www.youtube.com/watch?v=Z2LJ2T5imNE

https://www.youtube.com/watch?v=QxaqR1d58s4

3.Тест

Код доступу 8006945

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Е 19 1/9 українська література

Тема. «Шістдесятництво».

Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці»

1.Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

ст. 188 – 193, скласти літературний паспорт твору, аналіз поезії. Визначити символіку образів поезій.

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Василь Симоненко увійшов в українську літературу як видатний борець за державний і культурний суверенітет України, прагнув пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.
Протягом свого короткого життя Василь Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю.

Вид лірики: громадянська, патріотична.
Жанр: ліричний вірш.
Ідея: показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.
Тема: звеличення рідної землі, її історії.
Віршований розмір: шестистопний ямб
У творі використано перехресне римування: зіниці — блискавиці, рань — повстань.

Провідний мотив: поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про її майбутнє.
Композиція твору. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління.
Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.

Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі зримо присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.

Художні засоби:

епітети — «червоні блискавиці», «мама, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні, занадто кучі та малі», «зіниці, голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;
метафори — «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать америки й росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи»
порівняння — «зіниці, голубі, тривожні, ніби рань»;
звертання — «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «мене»;
гіпербола — «битви споконвічний грюк» — створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;
риторичне питання — «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» — цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;
риторичні оклики — «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» — роблять вірш емоційним, наближають автора до читача;
літота — «Я проллюся крапелькою крові» — змальовує думку про те, що кожен із нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.

У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко гордо й відверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього. Поет готовий до боротьби з ворогами.

2. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=KdUVoj0W1Xw

https://www.youtube.com/watch?v=howkOP46Pwg

https://www.youtube.com/watch?v=7GMS2GejAZE

https://www.youtube.com/watch?v=0Chru3ccqII

3.Виконати тест

Код доступу 5897407

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Група К 19 1/9 українська література

Тема. Ю.Андрухович «Пісня мандрівного спудея»

1. Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html

ст.240- 244

Пісня мандрівного спудея

Юрій Андрухович

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір) !
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..

Отож, — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!

https://naurok.com.ua/yuriy-andruhovich-astrolog-pisnya-mandrivnogo-spudeya-223173.html

“Пісня мандрівного спудея” аналіз

Автор: Юрій Андрухович.

Дата написання: 2013 рік.

Збірка: “Листи в Україну”

Жанр: медитативна лірика.

Тема твору: Звертання поета до своїх дітей-віршів.

Ідея: Творчість для поета – не тільки здатність самовиражатись, але й можливість продовжувати своє існування на землі.

Основна думка: Вірші допомагають виразити внутрішнє Я поета.

Римування: відсутнє, білий вірш.

“Пісня мандрівного спудея” художні засоби:

Звертання: Агов, мої маленькі чортенята!

Епітети: маленькі чортенята, невірні рими, прекрасні вірші, у вирі цілоденнім, на зелену прощу, тихі сльози, натхненний соловій.

Метафори: З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій; до серця входять вірші; підслухані у вирі цілоденнім, щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій.

Порівняння: вірші – прекрасні, наче крила голубів; гайда на площу, як на дно ріки; в поля, як на зелену прощу.

Ліричний герой твору “Пісня мандрівного спудея” – високоосвічена людина.

Андрухович у творі “Пісні мандрівного спудея” використовує такі фольклорні символи: явір, небо, соловей

Джерело: https://dovidka.biz.ua/pisnia-mandrivnoho-spudeia-analiz

2.Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=RmoZF5wmPhk

https://www.youtube.com/watch?v=tBN7Aq_SwbA

3.Виконати Тест

Код доступу 2803906

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Тема. Оксана Забужко «Рядок з автобіографії»

1. Опрацювати

Рядок з автобіографії

Оксана Забужко

Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі —
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина
Честь у спадок — як білу кість!
Мої предки були красиві —
Ворогам на подив і злість.

Хай не славою (Бог там з нею!) —
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
Їм належала ця земля!

І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім'ї,
Невразливим — пронесли слово
І внизали в легені мої...

Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима...
Мої предки були народом —
Тим народом,
якого нема.

“Рядок з автобіографії” аналіз твору

Автор – О. Забужко

Збірка – «Диригент останньої свічки» (1990)

Основна думка твору – дотримання етичного ідеалу духовного аристократизму, служіння вивищенню України та своєї нації, збереження родовідної пам’яті.

Ідея – возвеличення в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.

Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох. Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.

У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи.

Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи, досягаючи свого апогею в рядках: «Мої предки були народом — / Тим народом, якого нема», що сприймаються як висновок про велич українського народу.

Поетеса у вірші згадує радянські виправно-трудові табори: Соловки, Магадан, Колима.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/riadok-z-avtobiohrafii-analiz

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=_0dZh4QG8cc

https://www.youtube.com/watch?v=1OngOnpdzvc

3. Тест

Код доступу 6386375

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

К 20 1/9 українська література

Тема. Микола Вороний «Блакитна панна», «Інфанта»

1. Опрацювати матеріал

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/ukrayinska-mova-10-klas-zabolotniy-2018-ukr

ст. 229 – 239

Вірш Миколи Вороного "Блакитна Панна" є взірцем пейзажної лірики. У творі художньо зображено прихід весни та пробудження природи з зимового сну. Образ Блакитної Панни символізує настання довгожданої пори, яка приносить радість усьому живому (і природі, і людині).
Важливими для сприйняття поезії є звукові образи та строфічна будова. Якщо розглянути текст вірша "Блакитна Панна" Миколи Вороного, то помітно, що розміщення рядків у строфах нагадує сходинки. Таке розміщення, а також використання звукових художніх засобів – алітерацій, асонансів – створює особливий темпоритм поезії.
"Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більш ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша", — зазначив Микола Вороний.

Справді, джерелом ритму та звучання цього вірша є мелодика. Адже для поетів-символістів звучання поезії найважливіше.

Блакитна Панна

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

Напрям: модернізм. Течія: символізм.
Рід: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Рік написання: 1912.