Викладач української мови та літератури

План роботи

з предмета українська мова та література

зі здобувачами освіти

на період карантину з 11.01.2021 по 29.01.2021

28 січня 2021

Група Мк 18 1/9 українська література

Тема. Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном». Роль художньої деталі в розкритті характеру, ідеї

1. Опрацювати матеріал

ст. 203 – 208, аналіз новели. Характеристика образів образів.

Історія написання. У 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, який виконував пісню «Летіла зозуля через мою хату», де йшлося не просто про кохання, а про глибоке страждання людини. Очевидці розповідають, що, почувши цю пісню, Григір Тютюнник підхопився й побіг до своєї кімнати. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст.

Життєва основа твору. В основі новели — автобіографічні моменти з життя Гр. Тютюнника. Батько письменника, як і герой новели Михайло, був репресований, а образ студента нагадує самого автора. Навіть ім’я не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться: у 1970-х роках ці події замовчувалися, були забороненою темою.

«Я виношував ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама у горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько і мати, ніколи не посміли зневажати ту любов, велику й безвзаємну... Вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами. Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту... воздам хвалу жінці й красі» (Гр. Тютюнник, із щоденникових записів).

Сюжет і композиція. У центрі сюжету новели «Три зозулі з поклоном» — любовний трикутник. Софія розповідає своєму синові історію кохання, пов’язану з його батьком. Свого часу його покохала Марфа Яркова, яка була одружена з нелюбом. Михайла засилають до Сибіру на каторгу, звідки він уже й не повернувся. Час од часу від нього надходять листи, їх прихід душею відчуває Марфа й щоразу чекає на листоношу, який потай дозволяє пригорнути листи до грудей. Софія знає про цю любов, проте не сердиться, а навпаки, розуміє і співчуває.

У творі події ніби відходять на другий план, а головними є почуття та страждання героїв. Для глибокого відтворення душевних переживань героїв письменник вдається до осмислення сковородинського архетипу душі. Цей серцевинний архетип тютюнниківської прози розкриває духовний світ, риси характеру героїв, їхні вчинки, щирість почуттів, зворушливу історію двох жінок, що кохають одного чоловіка.

Новела «Три зозулі з поклоном» складається з трьох частин. Три новели в одне ціле об’єднує розповідь сина-оповідача. Кульмінаційним є момент, коли надходить останній лист Михайла («Останній лист від тата» — це новела в новелі). Цей лист ніби зміщує часові площини, це як послання у вічність. Без нього неповною була б історія великого кохання, майстерно відтворена в новелі.

Композиція твору має такі особливості: наявність обрамлення — розповідь ліричного героя на початку й наприкінці новели, що поглиблює емоційність у зображенні трагедії окремої людини (Марфи, Софії, Михайла, сина-оповідача) й ширше — усього народу, що пережив сталінські репресії; переплетіння голосів Софії, Михайла та їхнього сина; повторюваний образ «татової сосни», зміщення часових площин. У кожному фрагменті новели є інший головний герой, але центральним залишається образ Марфи.

Ідейно-тематичний зміст. Основна ідея новели «Три зозулі з поклоном» — возвеличення любові як високої християнської цінності, що підносить людину над буденністю, очищує її душу.

Тема твору — складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Проблематика — шляхетність високого почуття кохання; спорідненість людських душ; моральні чесноти: порядність, повага у ставленні до інших людей, їхніх почуттів.

Григір Тютюнник у новелі «Три зозулі з поклоном» пропонує читачеві власний висновок: любов — це почуття, що не залежить від людини, її волі та свідомості. Воно не підпорядковується законам моралі та запереченням. Справжня любов — дар Божий, а тому має право на існування. Всевишня любов у художній системі Григора Тютюнника — це дарунок неба, що підтверджує епіграф до новели: «Любові всевишній присвячується». Своїм твором письменник і возвеличив оту всевишню любов, на якій тримається світ.

Художні образи. У невеликому за об’ємом творі авторові вдалося створити цілу галерею художніх образів: оповідач, його батько Михайло та мати Софія, Марфа Яркова, її чоловік Карпо, дядько Левко-поштар.

Оповідач — студент, син Михайла й Софії, у серці якого невимовний біль, туга за батьком, який не повернуся з каторги.

Михайло — сильна, вольова натура. «Сокіл був, ставний такий смуглий, очі так і печуть, чорнющі». Він — працьовитий, щирий, тактовний. Серце його сповнене любові до дружини Софії («моя єдина у світі Соню») і сина, до рідного краю. В останньому листі він пише до дружини, ніби сповідується перед Всевишнім: «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу... Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття». Відчуття зв’язку між Марфою і Михайлом досягають метафізичного рівня, і це розуміє син — оповідач.

Образ Михайла асоціюється з образом батька Гр. Тютюнника, якого у 1930-х роках було заслано до Сибіру, звідки він не повернувся, як і герой новели. Саме через образ свого героя письменник відтворює історичне минуле: репресії 1937 р., горе й страждання людей, нелегку долю мільйонів осиротілих дітей. Сталінський режим знищив цвіт української нації, найкращих представників нашого народу. Таким був і герой новели Михайло.

Софія, дружина Михайла, — спокійна, урівноважена, співчутлива жінка. Вона поважає почуття Марфи, навіть сама просить чоловіка: «Ти, Михайле... хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». Між нею і Марфою немає ревнощів, їх об’єднує спільне горе і туга за Михайлом: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе...». Співчуття, милосердя й усепрощення є визначальними рисами вдачі Софії. Ці риси характерні для людини, яка сповідує християнську мораль.

Марфа — емоційна, чутлива, лагідна, відчайдушна у своїх почуттях дівчина. Її кохання до Михайла чисте, безпретензійне, вона не претендує на чуже щастя. «Тонесенька, тендітна, в благенькій вишиваній сорочині, з кучерявим світлим волоссям» вона була молодшою за Михайла, «йому тридцять три, а їй дев’ятнадцять». Марфа, яка переживає нерозділене почуття, раніше від Софії відчуває, коли тій приходить лист, і просить листоношу дядька Левка дати бодай потримати його в руці, пригортає конверт до грудей, цілує: «Ну от бачите, нічого я йому і не зробила... Тепер несіть Софії... Марфа птахою летить на роботу, а вітер сушить — не висушить сльози у її очах». Це любов душ, яка перейшла тілесний рівень, у якій кожен залишиться чесним перед самим собою.

Карпо, чоловік Марфи, — приземлений, недалекий, похмурий, небагатослівний. В усьому він — протилежний дружині, в усьому відчувається нерівня їхніх душ.

Читацькі діалоги

Зі шкільного курсу української та зарубіжної літератури вам відомо, що художні деталі (від. фр. detal — подробиця) можуть бути різних видів: за органами чуття людини (зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові), моторові (жест, міміка, рух), психологічні (почуття, настрій, риси характеру).

В образі-персонажі деталі — це риси характеру, зовнішності, вчинки та поведінка; у предметах і явищах — форми, барви, звуки, запахи, внутрішні властивості тощо. Художня деталь може виступати формуючим елементом композиції, брати участь у характеротворенні, активно виявляти авторське ставлення до подій, учинків персонажів, бути багатоманітною за сферою асоціацій.

На прикладі новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» ви маєте можливість переконатися, що художня деталь є засобом розкриття ідейно-тематичного змісту твору, характеру його персонажів.

Художні засоби. Одним із засобів узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації в зображенні предметів і характерів новели «Три зозулі з поклоном» є художня деталь. У творі є портретні (очі «печуть чорнющі»), психологічні (погляд героїв, Марфина сльоза), предметні (лист), словесні деталі («товстопикий», «товстоногий») та ін.

Найвиразніша, експресивно забарвлена деталь може набувати значення образу-символу. Так, у новелі глибоку символіку має назва птахи. Зозуля — уособлення туги, тривоги, провісниця нещастя. Образи трьох зозуль — символізують святість трьох душ — Софії, Марфи й Михайла, кожен із яких любив по-різному. У Софії любов до чоловіка розуміюча, тактовна, співчутлива, Марфине кохання було пристрасним, страдницьким, а в Михайла любов — вірна, чутлива, благородна.

Образ сосни (наскрізна художня деталь) — глибоко народний, архаїчний. Сосна, що була посаджена Михайлом на піску біля дому, — це символ самотності й водночас для тих, хто любив його, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому.

Піджак символізує радянську бідність, а «Сибір неісходима» — символ-перегук із творами Т. Шевченка.

Гр. Тютюнник був справжнім майстром художньої деталі.

У творі використано й інші художні засоби виразності, зокрема епітети, порівняння тощо.

Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=cgRcelvqnmA&t=3s

https://www.youtube.com/watch?v=gR4qj3tW-RE&t=17s

https://www.youtube.com/watch?v=22EFaHyW-Ig

3. Виконати тест

Код доступу 9359047

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Гз 20 1/9 стилістика української мови

Тема. Займенникові форми

1. Опрацювати матеріал

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду, воно- з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ

Одні займенники змінюються за відмінками, як іменники (хто, він, що, я), інші- за родами, числами і відмінками, як прикметники (нічий, ваш, деякий).

Займенники скільки, стільки змінюються за відмінками, як числівник два.

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку).

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи- обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.

ВІДНОСНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.

ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

НЕОЗНАЧЕНІ ЗАЙМЕННИКИ

Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс (казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь- разом (абиякий, дещо, хтось).

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

ЗАПЕРЕЧНІ ЗАЙМЕННИКИ

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки).

Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються за допомогою частки ні.

З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого).

Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники.

2. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=lhU_-j8PZ7I

https://www.youtube.com/watch?v=LWGcoQIX1OY

3. Тест

Код доступу 4834683

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група Е 19 1/9 стилістика української мови

Тема. Форма мовлення як стилістична ознака (монолог, діалог, полілог)

1. Опрацювати

Діалог і монолог

У вербальній комунікації в залежності від спрямованості мовленнєвого потоку виділяють діалогічне і монологічне мовлення.

Мову називають діалогічною, якщо передача інформації спрямована у двох і більше напрямках, при цьому періоди мовленнєвої активності кожного комунікатора змінюються періодами сприйняття і обробки отриманої інформації.

Монологічна мова характеризується одностороннім мовним потоком і активністю тільки одного з комунікаторів.

Найбільш простий різновидом усного мовлення є діалог, тобто розмова, підтримуваний комунікаторами, спільно які обговорювали питання. Для побутової розмовної мови діалогової форми характерні такі види мовленнєвої діяльності, як: репліки, якими обмінюються комунікатори; повторення фраз та окремих слів за співрозмовником; пояснення; доповнення; питання використання натяків; різноманітні допоміжні слова і вигуки. Особливості мовлення під час діалогу великою мірою залежать від взаємовідносин співрозмовників та їх ступеня взаєморозуміння. Емоційний стан комунікаторів має велике значення для ефективного діалогового спілкування. Мова людей, що знаходяться в різних емоційних станах, зазнає значні зміни (здивований, зраділий, переляканий, розгніваний чоловік говорить не так, як в спокійному стані). Він не тільки вживає інші інтонації, але часто користується іншими словами, оборотами промови.

Друга різновид усного мовлення - монолог, який вимовляє одна людина, звертаючись до одному або багатьом особам, хто слухає його. У формі монологу може бути лекція, доповідь на конференції і т. п. Монолог має велику композиційну складність, вимагає завершеності думки, суворої логіки і послідовності у викладі, суворого дотримання граматичних правил. Монологічне мовлення, більш складне у порівнянні з діалогічної промовою. Не випадково виступити з усним повідомленням (доповіддю, публічним виступом тощо) для багатьох набагато складніше, ніж вести діалог.

Діалог

Діалог (фр. dialogue, англ. dialog[ue], від грец. dialogos "розмова, бесіда"; букв. "мова") - процес спілкування, зазвичай мовного, між двома або більше особами.

Діалогом називається форма мовлення, що складається з обміну висловлюваннями-репліками.

Підвидом діалогу є полілог, виникає тоді, коли число рівноправних учасників мовленнєвого спілкування перевищує двох осіб.

Діалог вважають первинної, природною формою мовного спілкування. Інформативна повнота діалогічного мовлення в значній мірі забезпечується інтонацією, мімікою і жестами, ситуативної обумовленістю.

Діалог - обмін думками - це зазвичай дискусія чи суперечка. Співрозмовники при цьому є експертами в обговорюваному питанні. Для даного типу діалогу характерно тематичне єдність при різних поглядах співрозмовників на проблему.

Діалог, що ведеться з метою встановлення або регулювання міжособистісних відносин, підрозділяється на діалог - унісон, змістом якого є щирі зізнання, і діалог-дисонанс, зміст якого - взаємне з'ясування стосунків.

Праздноречивый діалог спрямований; на емоційне спілкування (скарги, хвастощі, захоплення, побоювання, страх); на артистичні жанри (міні-розповідь, жарт, дотеп, анекдот); або ж на інформаційно безцільний, але інтелектуальний розмова.

Діалог є складно організованою цілісною структурою, продуктом спільної діяльності комунікаторів. Співрозмовники, як правило, добре розуміють один одного: передбачають закінчення реплік, здійснюють передачу слова конкретній особі, запобігають збої в розвитку розмови і виправляють порушення. В основі зміни говорять лежить заданий правилами закономірне завершення мовного фрагмента.

Загальні правила діалогу:

Діалог як спільна діяльність учасників припускає наявність певної загальної мети і дотримання певних базових нормативних принципів, що регулюють поведінку співрозмовників.

Порушення комунікативних максим завжди пов'язане з наміром надати певний вплив на слухача, маніпулювання інформаційним потоком. Коли та чи інша максима порушується, партнер приписує повідомленням інше додаткове значення, яке погоджує репліку, несучу спотворений сенс, з максимою. Мовець припускає знання співрозмовником правил, які дозволяють розуміти і пояснювати порушення комунікативних максим. Цей механізм забезпечує використання різних непрямих тверджень, значущих з точки зору тактики розмови, зокрема, наприклад, дотримання правил ввічливості.

На особливості протікання діалогу впливають соціальні характеристики учасників: соціальний статус, роль, професія, етнічна належність, гендерний чинник, вік. Ці фактори знаходять відображення у виборі теми, мовних засобах, позиції, розмові. Соціально детерміновані також стереотипи вираження самооцінки, способи прояву ставлення до співрозмовника тощо

Внаслідок того, що партнери по діалогу належать до певної соціальної групи, грають певні ролі, виникають специфічні типи діалогу - лікарські, театральні, науково-академічні, жіночі і чоловічі, "французькі", "англійські" і т. д. Спілкування між групами може бути ускладнене мовними та комунікативними бар'єрами. Можливості взаєморозуміння комунікаторів обмежуються також соціальними і культурними особливостями взаємодії, відмінностями в значущості знаків та дії, "соціальної символизацией", що інформує про належності суб'єкта до тієї чи іншої групи. З цим пов'язано і вирішення цілого ряду практичних проблем - еміграції, специфічних труднощів міжкультурної взаємодії в багатонаціональних державах та ін.

Монолог

Монолог - це форма мови, утворена в результаті активної мовленнєвої діяльності, розрахована на пасивне і опосередковане сприйняття і практично не пов'язана з відповідною промовою співрозмовника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. У ряді випадків монолог визначають як интраперсональный мовленнєвий акт. Монолог не пристосований до безпосереднього спілкування, він припускає, що слухає тільки слухає, але не відповідає.

Основні комунікативні ситуації вживання монологу - сфера театрального мистецтва, ораторські виступи, взаємодія з аудиторією на телебаченні і радіо, педагогічна діяльність (мова вчителя в аудиторії або в класі тощо). У побутовому спілкуванні монологічна мова зустрічається вкрай рідко. Монолог часто вживається як літературного прийому, який служить для передачі думок і почуттів персонажа.

Класична риторика завжди приділяла велику увагу логіці побудови промови, переконливості аргументації. Однак останні наукові дані вчених-філологів і психологів і сучасна практика міжособистісних комунікацій вказують на недостатність такого підходу. Предметом інтересу сучасної риторики стають не тільки виступи з трибуни, але і інші форми комунікації: публічні виступі на зборах, мітингах, участь у теле - та радіопередачах, виступи на ділових нарадах, наукових конференціях, міжнародних форумах та ін Тому мова не може оцінюватися тільки з точки зору аргументованості, логічності, як якесь одномірне явище. Ситуація мовленнєвого спілкування представляє складне системне утворення з багатьма вхідними в нього елементами. Специфікою нового підходу можна вважати радикальний поворот до комунікативної стороні мови. В даний час розробляються техніки маніпулювання співрозмовником (його введення в оману, умовляння, лестощі, залякування, емоційні заклики тощо), переконання і ін

2. Переглянути

https://www.youtube.com/watch?v=YJCyMb-5M1c

https://www.youtube.com/watch?v=96EGSn7R9EQ

3. Виконати

Скласти й записати діалог(12-14 реплік) на тему: « Для чого потрібен Інтернет?»

4. Тести. Закріплення

Код доступу 4836873

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Група К 19 1/9 українська мова

Тема. Уживання прийменників в і на з географічними назвами і просторовими іменниками

1. Опрацювати матеріал

https://pidruchnyk.com.ua/466-ukrayinska-mova-zabolotniy-11-klas.html

& 16. ст. 72 – 78. Виконати Вправу 173 письмово.

ТИПОВІ ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ ПРИЙМЕННИКІВ

Досить численними є порушення норм уживання похідних прийменників сучасної української літературної мови: передавання їх кальками відповідних похідних прийменників російської мови, використання їх з неправильними формами іменників.

Варто пам’ятати про таку особливість української мови, як позиційні чергування прийменників у, в, з, із, зі (зо), пов’язані з милозвучністю. У цих чергуваннях голосний звук у та звукосполучення із, зі (зо) вживаються для уникнення збігу важких для вимови приголосних, а приголосні в, з – для уникнення збігу голосних. При цьому пріоритетним є усунення збігу голосних.

Прийменник у вживається:

1. Між приголосними: узяв у хлопця, пішов у кіно.

2. Перед приголосними на початку речення: У кімнаті тихо.

3. Після паузи (розділового знака) перед приголосним: Дитина – у плач.

4. Між голосним і приголосним та завжди перед в, ф, льв, св, тв, хв тощо: виглянув у вікно; у хвилини тривоги; зайшла у своїй справі.

Прийменник в уживається:

1. Між голосними: прийшла в оточенні; бачила в озері.

2. Перед голосним на початку речення: В іншій ситуації. В озері купатися краще.

3. Після голосного перед приголосним (крім в, ф, льв, св, хв та ін.): зайшли в ліс; але: побачила у вікно.

Уживання прийменників з, із, зі (зо)

1. З уживається перед словом, що починається на голосний: вийшов з автомобіля; узгодив з управлінням; вирішили з орендою приміщення.

2. З уживається перед приголосним (крім с, ш): одна з них мала вже приїхати; наш керівник – з Херсона; але: вийшов зі школи.

3. Із уживається між приголосними (переважно з, с, ц, ч, ш, щ): із сиром пироги; взяв із шафи; разом із часописом; приїхав із Сімферополя.

4. Зі вживається перед сполученням приголосних, серед яких є з, с, ц, ч, ш, щ: зустрівся зі старостами груп; виїхав зі Сходу; пізно прийшов зі школи.

5. Зо (фонетичний варіант зі) вживається з числівниками два, три та займенником мною: зустрівся зо (зі) мною; разів зо два.

Через посередництво російської мови великої сили набули конструкції з прийменником по. Серед них можна виділити такі, що виражають порівняно нові відношення: виступ по центральному телебаченню, проректор з навчальної роботи та ін. Однак велику групу становлять конструкції, у яких прийменник по замінили інші українські прийменники (а часто необхідно вживати взагалі безприйменникові вислови). Нижче наводимо фрази, що ілюструють найтиповіші відхилення у вживанні прийменника по:

неправильно	*правильно*
План по заготівлі	План заготівлі
По технічним причинам	Через технічні причини
Заходи по забезпеченню	Заходи щодо (для) забезпечення
Змагання по стрільбі	Змагання зі стрільби
Досвід по роботі з батьками	Досвід роботи з батьками
Працюють по багато років	Працюють багато років
По заявках	Відповідно до заявок
По виготовленню	Для виготовлення
По праці й честь	За працю й шана
По створенню	Для створення
План по продажу м'яса	План продажу м'яса
Мешкаю по вулиці	Мешкаю на вулиці (а йду по вулиці)
Раз по раз	Раз у раз, щоразу
По всіх правилах	За всіма правилами
Не по прямому призначенню	Не за призначенням
По наказу директора	За наказом (відповідно до наказу) директора
По нашим підрахункам	За нашими підрахунками
По темі	На тему

Чимало поширених конструкцій з прийменником по легко можна спростити без шкоди для змісту, утворивши природніші:

неправильно	правильно
Незадовільно проводились роботи по підготовці техніки	Незадовільно підготовлена техніка
Спекотні місяці безжалісно вдарили по деревцях	Спека безжалісно знищила деревця
Поговорити по душам	Поговорити відверто, щиро
По одержанні диплома	Одержавши диплом
По виконанні завдання	Виконавши завдання

Перевантаження прийменником по призводить до штампованості мови.

Прийменник по функціонує в українській та російській мовах, однак у російській мові це один з найуніверсальніших прийменників і конструкції з ним виражають велику кількість найрізноманітніших відношень.

В українській мові прийменник по вживають з іменниками, займенниками, числівниками; конструкції з ним виражають такі відношення:

а) часові: по обіді, маю відпустку по 15 березня, приїду по святах (іноді можна замінити іменником у родовому відмінку з прийменником після – після свят);

б) об’єктні: погладив по голівці, по коліна у воді;

в) мети: пішов по воду, пішла по гриби (і за грибами), поїхав по рибу;

г) кількісні відношення: по 25 осіб у групі; працює по10 годин на добу;

д) найчастіше вживаємо цей прийменник на позначення просторових відношень: по садочку ходжу, по діброві вітер віє.

Варто пам’ятати, що конструкції прийменник + віддієслівний іменник на – ння (– ття) не характерні для сучасної української літературної мови. Потребу обмежувати вжиток віддієслівних іменників в українській мові обґрунтували ще мовознавці Розстріляного Відродження, зокрема О. Курило, С. Смеречанський, О. Синявський. Замість віддієслівних іменників слід уживати дієприслівникові звороти, конструкції з особовими формами та неозначеною формою дієслова, як ось:

неправильно	*правильно*
при досліджуванні ми виявили…	досліджуючи, ми виявили…
нема часу на читання…	нема часу читати…
після прочитання дисертації опонент …	прочитавши дисертацію,опонент …

Перевірте себе, чи правильно Ви використовуєте прийменникові конструкції:

*російська мова*	українська мова
принять во внимание	взяти до уваги
принять к сведению	взяти до відома
согласно приказу	згідно з наказом
согласно приказу	(відповідно до наказу)
на протяжении дня	протягом дня
читать на украинском языке	читати українською мовою
обучаться на родном языке	навчатися рідною мовою
при жизни	за життя
при любой погоде	за всякої погоди
в двух шагах	за два кроки
в семь часов	о сьомій годині
в рассрочку	на виплат
в защиту	на захист
в адрес	на адресу
в его пользу	на його користь
положить в карман	покласти до кишені
вовлекать в работу	залучати до роботи
поступать в институт	вступати до інституту
войти в комнату	зайти до кімнати
не по силам	не під силу
пришлось по вкусу	припало до смаку
прийти по делу	прийти у справі
по заказу	на замовлення
по просьбе	на прохання
по требованию	на вимогу
по собственному желанию	за власним бажанням
работать по схеме	працювати за схемою
по последней моде	за останньою модою
по поручению	за дорученням
по моим сведениям	за моїми відомостями
по закону	згідно із законом
учебник по языку	підручник з мови
по собственной воле	з власної волі
послать по почте	послати поштою
идти по улице	іти вулицею
на следующий день	наступного дня