Мк 21 українська
література 29.03. 2024
Тема уроку. Володимир Діброва.
"Андріївський узвіз"
https://www.youtube.com/watch?v=HqTad1WKjls
1. Познайомтеся із відомостями про
Володимира Діброву.
Володимир Діброва - письменник,
перекладач, есеїст.
Він представник «задушеного покоління», той,
чия молодість припала на період брежневського застою, той, хто, наспівуючи
пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й плекав замість радянського
колективізму індивідуалізм.
Народився 11 серпня 1951, у місті Донецьку.
Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нона Дмитрівна.
Вчився у Київському університеті імені Тараса
Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів
(1968—1973).
У 1985—1988 — аспірант Інституту літератури ім.
Т.Шевченка АНУ.
Яскравий представник «андеґраундної альтернативи»
1970 — 1980-х років, що творилася паралельно до радянського офіціозу — у
самвидаві.
Дебютувавши наприкінці «перестройки» двома книжками
в офіційному друці («Тексти з назвами і без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991),
він одразу став одним із найпопулярніших українських прозаїків, перекладеним у
Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії, США, Канаді.
1996 року перекладався в американському видавництві
«Northwestern University Press».
Нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.
Від 1994 року живе й працює в США, викладає в
Українському науковому інституті Гарвардського університету.
2007 року - роман «Андріївський
узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».
2.
Прочитайте анотацію роману «Андріївський узвіз».
АНОТАЦІЯ
Це – «роман-подорож» сучасного
українського письменника Володимира Діброви. На початку твору його
головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається Андріївським узвозом.
Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і ніби подорожує в бік дитинства.
Він робить п´ять
зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу,
стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й
перші дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить
та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще він дізнається, що в його
житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав, починаючи із п'яти років.
Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути.
Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі
Андріївського узвозу – вулиці, яка з'єднує низ міста з верхом, дитинство героя
– зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований
не лише на шанувальників рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.
3. Прочитайте
стислий сюжет книги.
У
«Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який
відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади
проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до
держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь
не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва
талановиті поети.
У
чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший
момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту
ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за
іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався
інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі
паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно
родини, а й у лоно церкви.
На
святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком
стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи
із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини,
осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.
4. Подумайте над
наступними питаннями:
- Чим твір
Володимира Діброви може захопити сучасного читача?
-
Як ви ставитесь до поведінки персонажів?
5. Пропоную
прочитати вислови сучасної літературної критики про роман «Андріївський узвіз».
Як на
перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка видається
усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз», незважаючи
на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.
В.
Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із нами в
житті. Трагічною, на думку прозаїка, є відірваність української людини від
християнської й національної традиції, про що свідчить фальшиве нацреалістичне
дійство, яке змушений оглядати чоловік увечері перед першим інсультом. Трагічною
є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою, нещастя нерідко
об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є одним із
різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й розчарування
людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя –
пшиком.
В.
Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона витримує
удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших
обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися
втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.
У
романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію свого
«задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної
родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським
узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій
своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що
народилося не в тому місці й не в той час.
Мотиви у цьому романі теж традиційні. Центральним є мотив любові, який
так оптимістично прозвучав свого часу ще у лричній післямові до роману
«Бурдик»: «Любов — це те, що є завжди! Серед того, чого нема ніколи!» У
«Андріївському узвозі» любов перетворюється на метафоричну линву, вхопившись за
яку, чоловік подорожує в часі, здійснюючи п’ять зупинок, що символізують
вузлові моменти його біографії. Саме на п’ятій зупинці, у дитинстві, герой
розкриває читачеві свою таємницю. Дитиною він прагнув покататися на тарзанці,
але дорослі категорично забороняли йому це робити. Маленький хлопчик зрозумів —
дорослі нещасні, бо бояться розігнатися, схопитися за линву й відірватися від
землі.
Людське
життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом,
падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися
за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад
знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та
невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить
п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І
наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось
змінити: «В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить
линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя».
Завдання
1. Усно продовжіть думку:
— До тези «Людське життя надто коротке» я
ставлюся...
2. У зошиті напишіть тему
роману «Андріївський узвіз» і вільне есе ( об'єм- 0,5 - 1
сторінки) на тему "Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного
читача?".
3. Якщо вас зацікавив твір «Андріївський
узвіз», прочитайте його.
Коментарі
Дописати коментар