Група Гз 23 1/9 українська
мова 05.03.2024
Тема: Орфоепічна помилка. Милозвучність української
мови
https://ukr-lifehacks.ed-era.com/rozdil-1/cherguvannya_u_v
Що вивчає орфоепія
Орфоепія (від грец. orthos — правильний і epos — мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови. Орфоепією також
називають сукупність правил вимови, що становлять систему норм
літературної мови.
Орфоепія стосується насамперед усної форми
мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних
позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи
окремих словах. Крім норм вимови окремих звуків, звукосполучень,
словоформ, орфоепія встановлює правильне
наголошування. Вивчення правильної
вимови спрямовується на подолання вимовних помилок, що
підвищує загальну культуру українського літературного
мовлення.
Орфоепічні норми,
як і орфографічні, граматичні та інші норми
літературної мови, допомагають мові бути засобом спілкування. Дотримання норм
літературної вимови має велике значення: це
один із найважливіших показників загальної культури особи.
Порушення норм уважається відхиленням від
правильної літературної вимови, тобто орфоепічною
помилкою. Орфоепічна помилка полягає
в неправильному наголошенні слів, неправильній вимові
звуків у слові.
Ефективне користування літературним
мовленням необхідне в різних сферах суспільного
життя – від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного
управління. Знання орфоепії необхідне кожному, але є професії,
роди діяльності, у яких літературна вимова — ключовий чинник: політики,
дипломати, диктори, актори, лектори, ведучі, прессекретарі тощо.
Загальні правила орфоепії
· Вимовляємо
чітко, без оглушення дзвінкі приголосні в
кінці слів: [са́д], [д'і́д]; дзвінкі приголосні перед глухими: [ри́бка],
[кни́жка].
· Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок уподібнення
за дзвінкістю: [бород'ба́], [про́з'ба], [воґза́л],
[фудбо́л].
· Губні [б],
[п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [кра́м],
[ра́б], [ве́рф],
перед [і] — напівпом'якшено: [б'і́к],
[в'і́к], [м'і́рка], [п'іра́т], [ф'і́кус],
у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також
перед голосними [у], [о], [а]: [п'уре́], [м'у́с'л'і].
· У
кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'іне́ц'], [бойе́ц'],
[куни́ц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків:[пала́ц],
[ба́ц].
· Буквосполучення дж,
дз передають один звук у межах
морфеми: [(дж)у́ра], [(дз)е́ркало] або два
звуки на межі морфем: [від-жи́в], [над-звукови́й].
· Вимова
звука [г] замість [ґ] у
словах є грубим порушенням орфоепічної норми: ґава,
ґедзь, ґудзик, але генерал,
гламур, Гюго.
· У кінці
слова ненаголошені голосні [е] та [и] вимовляються
з наближенням до [и] і відповідно [е]: прати
[прáтие ], кисле
[кúслеи ]
яблуко.
Усі запозичені слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються.
Однак окремі з них характеризуються орфоепічними особливостями.
Приклад:
· В
іншомовних загальних назвах після [д],
[т], [з], [с], [ц], [ж], [ч], [ш], [р], [дж] вимовляється [и], а
після інших приголосних — [і]: дизель,
шифр, жираф, джинси, але хірург,
гідра, фінанси.
· Звукосполучення «голосний
+ [і]» замінюється в українській мові на «голосний
+ [йі]»: егоїст, мозаїка.
· Те
ж саме із сполученням [і] + [йе]: гігієна, ієрогліф,
але всередині слова у звукосполученнях [іа],
[іу], [іо] приголосний [й] не
з'являється: аксіома, авіація, тріумф.
Зверни увагу!
Приголосний [в], ніколи
не оглушуючись, може переходити в нескладовий [ў] (щось
середнє між в і у).
Він функціонує як голосний на початку слова перед приголосним: [ўдвох] або
в кінці складу чи слова: [д'іўча́], [л'убо́ў].
Детальніше вимову голосних і приголосних
звуків розглянемо в наступних темах.
Зверни увагу!
Порушення
правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою змінює значення слова.
Така помилка називається фонологічною.
Вимова [с] замість [з]: везти
– вести; вимова [т] замість [д]: ро[д]овий
– ро[т]овий, га[д]ка – га[т]ка, приві[д] – приві[т].
Дуже часто в мовленні замість фонеми [ф] вживають
поєднання фонем [хв], а замість [хв] –
фонему [ф].
|
Правильно |
Неправильно |
|
факт |
хвакт хвахівець |
Правильна вимова слова і його форм закріплена в орфоепічному
словнику.
В уживаємо для того, щоб уникнути
збігу голосних:
1. між
голосними: У нього в очах засвітилася
відрада (Панас Мирний);
2. на
початку речення перед голосним: В очах його
жила надія;
3. після
голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і
под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко).
У – В не чергуються:
1. у
словах, що вживаються тільки з в або тільки з у:
* вдача, вклад, вправа, вступ (удача, уклад, управа, уступ – з іншим
значенням);
* взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.;
* увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також
у похідних утвореннях:
* вступний, владар, уважність та ін.;
2. у
власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко,
Врубель, Владислав, Угорщина, Удовиченко, увертюра, утопія та ін.
Сполучник “і” та початковий
ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же
позиціях, що й у — в.
“І” вживається, щоб уникнути збігу приголосних,
важкого для вимови:
1. після
приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою,
комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, дужками, перед словами з
початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині,
як у сні (Д. Павличко);
2. на
початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т.
Шевченко);
“Й” уживається, щоб уникнути збігу голосних:
1. між
голосними: У садку співали Ольга й Андрій;
2. після
голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й
малого (Л. Глібов).
Чергування і – й не відбувається:
1. при
зіставленні понять: дні і ночі, батьки і діти;
2. перед
словом, що починається на й, є, і, ю, я: Ольга
і Йосип – друзі;
3. після
паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т.
Шевченко).
Переглянути:
https://www.youtube.com/watch?v=dSepICqAesA
https://www.youtube.com/watch?v=zVZEGUDmOe4
Тест:
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8868739
Коментарі
Дописати коментар